За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Стаття  
Окремі питання відповідальності свідків за дачу завідомо неправдивих показань
В.Маляренко :: Стаття
Бібліографічний описПовний текстЗв'язок по розділам знань
    Враховуючи, що немає роз'яснень Пленуму Верховного Суду України щодо застосування ст. 178 КК, яка передбачає відповідальність свідка за дачу завідомо неправдивих показань, автор нагадує деякі важливі положення, які містяться у відповідному законодавстві або випливають з нього. Оскільки на практиці трапляються випадки несумлінного ставлення окремих громадян до дачі свідчень у статті наведено ряд прикладів для з'ясування причин цієї проблеми, а також пропонуються шляхи її подолання.

Окремі питання відповідальності свідків за дачу завідомо неправдивих показань

В. Маляренко

"Ви будете допитані як свідок. Як свідок, відповідно до ст. 70 КПК, ви повинні дати правдиві показання про відомі Вам обставини справи і попереджаєтесь, що за дачу завідомо неправдивих показань Ви можете бути притягнуті до кримінальної відповідальності за ст. 178 КК", — цими словами слідчий або суд першої інстанції починає допит свідка, що досяг 16-річного віку.

В абсолютній більшості кримінальних справ громадяни чесно виконують свій обов'язок свідка і дають правдиві показання. Проте є й випадки несумлінного ставлення окремих громадян до дачі свідчень. Органи ж слідства і суди не завжди виявляють принциповість при вирішенні питання про їх відповідальність, а іноді допускають при цьому помилки. Завідомо неправдиві показання найчастіше даються з метою вигородити злочинця. Нереагування судів і органів слідства на подібні факти ще більше розбещує несумлінного свідка, а це, в свою чергу, негативно позначається на загальних результатах боротьби зі злочинністю.

Враховуючи, що роз'яснень Пленуму Верховного Суду України щодо застосування ст. 178 КК немає, вважаємо за доцільне нагадати деякі важливі положення, які містяться у відповідному законодавстві або випливають з нього.

Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 178 КК, може бути осудна особа, яка досягла 16-річного віку і залучена до справи як свідок або визнана потерпілою. Причому свідком у кримінально-процесуальному розумінні особа може бути тільки після порушення кримінальної справи, у якій вона дає свідчення. Тобто відповідно до диспозиції ст. 178 КК за цей злочин можуть нести відповідальність лише свідки, які дали завідомо неправдиві показання після порушення кримінальної справи — під час проведення дізнання, попереднього чи судового слідства, в тому числі у випадках, коли справа порушується судом (ч. 1 ст. 27 і ч. 1 ст. 430 КПК).

Умовою притягнення до відповідальності за ст. 178 КК є також попередження свідка або потерпілого про можливість її настання в разі дачі завідомо неправдивого свідчення.

Відповідно до ст. 68 КПК як свідок може бути допитана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини справи. Виняток становлять лише особи, зазначені у ст. 69 КПК.

Слід звернути увагу на те, що відповідно до ст. 63 Конституції України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення про себе, членів сім'ї або близьких родичів. Це означає, що особа, яка відмовилася дати такі свідоцькі показання, відповідальності за ст. 179 КК не несе.

Про право не давати показання відповідна особа повинна бути попереджена органами слідства чи судом. Але якщо вона не скористається цим правом, погодиться давати показання і дасть їх, то вони повинні бути правдивими, оскільки в таких випадках вона несе відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань за ст. 178 КК.

На практиці як свідки нерідко допитуються також особи, якимось чином причетні до вчиненого злочину, справу щодо яких з тих чи інших підстав обгрунтовано закрито або виділено в окреме провадження. Чи означає це, що вони мають нести відповідальність за ст. 178 КК?

Щоб відповісти на це запитання, розглянемо процесуальне становище свідка. Свідок — це людина, що була присутня при якійсь події, щось особисто бачила або чула. Згідно зі статтями 70 і 71 КПК свідок зобов'язаний дати правдиві показання про будь-які відомі йому обставини, що підлягають встановленню у справі. Ці відомості стосуються інших осіб та обставин і безпосередньо не пов'язані з його особою. Тому процесуальне становище свідка, як правило, не впливає на його ставлення до справи і не позначається на достовірності показань. Саме у зв'язку з цим закон покладає на свідка обов'язок давати правдиві показання. При відмові від їх дачі або в разі дачі завідомо неправдивих показань до свідка застосовуються примусові заходи, передбачені статтями 178, 179 КК. Особи ж, які не підпадають під наведені критерії, не можуть нести відповідальність за цими статтями.

О., Р., ПІ. і С., а також Л., 3., С-к вчиняли злочини разом, проте на законних підставах кримінальну справу щодо трьох останніх було виділено в окреме провадження. Розглядаючи її, обласний суд викликав у судове засідання співучасників О., Р., Ш. і С. При цьому вони заперечували факти вчинення разом з підсудними злочинів, які раніше визнавали. Суд дійшов висновку, що О., Р., ПІ. і С. дали завідомо неправдиві показання і порушив щодо них кримінальну справу за ознаками ст. 178 КК.

Судовою колегією в кримінальних справах Верховного Суду України ухвала обласного суду скасована як така, що суперечить законові. При цьому було зазначено, що суд обгрунтовано викликав у судове засідання і допитав як свідків засуджених О., Р., Ш. і С., оскільки вони могли дати показання про обставини, які мають значення для справи, і кримінально-процесуальний закон цього не забороняє. А от притягнення їх до кримінальної відповідальності за дачу завідомо неправдивих показань не випливає з вимог ні кримінального, ні кримінально-процесуального закону. Показання О., Р., Ш. і С. про обставини, які підлягали встановленню, стосувалися не лише осіб, щодо яких розглядалася справа (Л. та ін.), а й певним чином зачіпали їх власні інтереси. Оскільки О., Р., Ш. і С. засуджені за злочин, у вчиненні якого обвинувачуються також Л., 3., С-к, вони кримінальної відповідальності за дачу завідомо неправдивих показань нести не можуть.

Суперечить законові і притягнення до відповідальності за ст. 178 КК осіб, які дають завідомо неправдиві показання, щоб уникнути відповідальності за більш тяжкі злочини.

Ч. і С. було засуджено за умисне вбивство К., П. — за співучасть у ньому, а Н. — за недонесення про це і, крім того, всіх їх (за винятком Ч.) — за дачу завідомо неправдивих показань. Коли всі п'ятеро, будучи в стані сп'яніння, їхали в автомобілі під керуванням П., між К. і Н. виникли сварка і бійка, під час яких перший умисно вдарив Н. кулаком в обличчя і зламав йому щелепи. Оскільки на вимогу Ч. припинити бійку К. не реагував, Ч. і Н. стали бити його самого. Побоюючись з боку К. помсти, Ч. разом з С. при співучасті П. вбили його, а труп сховали.

Щоб уникнути відповідальності за вчинене, усі вони, попередньо домовившись, як на слідстві так і в суді твердили, що щелепи К. зламав Ч. На підставі цих неправдивих показань Ч. був засуджений за ст. 102 КК. У ході ж розслідування справи про вбивство К. було встановлено справжні обставини його вчинення, тому вирок щодо Ч. було скасовано, а справу про заподіяння К. середньої тяжкості тілесних ушкоджень закрито.

Притягуючи зазначених осіб до відповідальності за ч. 1 ст. 178 КК, органи слідства і суд штучно розділили обставини, пов'язані зі смертю Н., на два епізоди. Проте, як видно з матеріалів справи, обставини його вбивства перебувають у безпосередньому зв'язку з конфліктом, під час якого К. зламав щелепу Н., оскільки з нього випливає мотив убивства. П., Ч., С. і Н. давали пояснення з приводу обставин, пов'язаних із зникненням К. як до, так і після порушення кримінальної справи. По суті, з самого початку її розслідування вони були підозрюваними у вбивстві, а потім кожному з них було пред'явлено відповідне обвинувачення. Із справи видно, що засуджені дали завідомо неправдиві показання про обставини одержання Н. середньої тяжкості тілесного ушкодження, щоб приховати обставини, за яких було вбито К., і в такий спосіб уникнути відповідальності.

Виходячи з того, що відповідно до статей 43 і 431 КПК давати показання є правом обвинуваченого та підозрюваного і вони не несуть відповідальності за неправдиві показання на захист своїх інтересів, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала вирок у цій частині необгрунтованим, скасувала його і справу закрила за відсутністю складу злочину.

У судовій практиці непоодинокими є випадки, коли хабародавці на попередньому слідстві викривають обвинувачених у одержанні хабарів, а потім умисно змінюють показання на користь хабароодержувача з тим, щоб він уникнув кримінальної відповідальності. Окремі суди, встановивши, що хабародавці дали неправдиві показання, замість того, щоб ретельно з'ясувати обгрунтованість звільнення їх від кримінальної відповідальності за дачу хабара, порушують щодо них кримінальні справи за ст. 178 КК.

Так, С., раніше судимий за хабародавство, дав Г. хабара. Проте у притягненні його до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 170 КК слідчий відмовив за "недоцільністю", пославшись на ст. 7 КПК. На попередньому слідстві С. неодноразово визнавав, що дав Г. хабара, а в судовому засіданні заперечив це. Визнавши останні показання неправдивими, суд засудив С. за ч. 2 ст. 178 КК. Судовою колегією в кримінальних справах Верховного Суду України цей вирок суду визнано необгрунтованим.

Необгрунтованим є також засудження хабародавців за ст. 178 КК у випадках, коли справи про дачу хабарів було закрито на підставі ч. З ст. 170 КК, внаслідок акту амністії, через закінчення строків давності або з підстав, зазначених у ст. 7' КПК.

П. і В. на попередньому слідстві визнавали, що дали хабарі С. (проте їх було звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 170 КК: В. — на підставі ч. З цієї статті, а П. — внаслідок акту амністії. При судовому ж розгляді справи щодо С. вони заявили, що не робили цього, і районний суд, визнавши їх показання неправдивими, засудив їх за ч. 2 ст. 178 КК. Судовою колегією в кримінальних справах Верховного Суду України цей вирок скасовано.

Як зазначено вище, свідок може бути допитаний і повинен давати правдиві показання щодо злочинів, які вчинили інші особи і до яких він особисто не причетний. У наведеному ж випадку хабародавці хоча й допитувались як свідки, проте давали показання про свої злочинні дії. Тому незалежно від закриття щодо них кримінальної справи вони не можуть нести відповідальності за дачу неправдивих показань.

Таким чином, причетна до злочину особа в разі дачі завідомо неправдивих показань про дії інших осіб, якщо при цьому вона змушена була говорити і про свої злочинні дії, не може нести відповідальності за ст. 178 КК. У зв'язку з цим Пленум Верховного Суду України у п. 4 постанови від 27 грудня 1985 р. № 11 "Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ" (зі змінами, внесеними постановою від 4 червня 1993 р. № 3) роз'яснив судам, що співучасники вчиненого злочину, навіть при окремому розгляді справ, допитуються щодо обставин спільного вчинення злочинних дій без попередження їх про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань або за дачу завідомо неправдивих показань.

Щоб бути готовим до можливої дачі свідками завідомо неправдивих показань, судді повинні глибоко вивчати кримінальні справи і ретельно готуватися до проведення судового слідства. За наявності даних про те, що у причетної до вчиненого злочину особи, яка підлягає допиту за тими ж правилами, що й свідок, є підстави приховувати правду, суддя має обрати таку тактику проведення цієї процесуальної дії, яка може запобігти дачі неправдивих показань, а на випадок її безуспішності розробити заходи, спрямовані на викриття допитуваного в брехні. Дійшовши висновку, що зазначена особа дала завідомо неправдиві показання, суд по можливості повинен з'ясувати мотиви цього, а також перевірити обгрунтованість звільнення її від кримінальної відповідальності (якщо кримінальну справу щодо неї закрито).