За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Нормативний акт України  
Конституція України: Офіційний текст. Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина
Кожному гарантується таємниця листування
1999 :: Нормативний акт України
Бібліографічний описЗмістПовний текстЗв'язок по розділам знань
    Останніми роками, насамперед завдяки зусиллям певного кола політиків, юристів, інших наших співвітчзників питання захисту прав людини в Україні набуло загальносуспільного масштабу і політичного значення. Ця книга містить офіційний текст Конституції України і коментар законодавства України про права та свободи людини та громадянина. Існують різні класифікації прав та свобод людини і громадянина. У цій книзі умовно виділяються три блоки вказаних прав і свобод: перший пов'язаний з правом на життя, другий з правом на свободу і треій - з правом на повагу до гідності людини. Змісту окремих прав людини і громадяна автор лише торкається та все ж підводить читача до висновку про те, що Україні потрібна нова система законодавства, основою якої повинні стати Конституція України і Кодекс законів про права та свободи людини і громадянина.

Кожному гарантується таємниця листування

Статтею 31 Конституції України передбачено: “Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під чає розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо”.

Право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції передбачає заборону для будь-кого без згоди особи, яка направляє або одержує листи, спілкується по телефону, телеграфу або за допомогою інших засобів електричного і поштового зв'язку, знайомитися з її листуванням чи іншою кореспонденцією, прослуховувати її телефонні розмови тощо, а також розголошувати їх зміст або сам факт листування, телефонної розмови, відправлення чи отримання грошового переказу, телеграми та іншої кореспонденції.

Згідно зі статтею 1 Закону України “Про зв'язок” під електричним зв'язком слід розуміти передачу, випромінювання або прийом знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах, а під поштовим зв'язком — приймання, обробку, перевезення та доставку письмових відправлень, матеріальних цінностей, виконання доручень щодо грошових переказів, банківських операцій.

Звичайно, що кожна особа самостійно визначає, чи повинні бути її листування, телефонні розмови тощо таємними — для всіх чи тільки для близьких або, навпаки, для сторонніх осіб.

Тому особа, яка за згодою свого кореспондента передає для опублікування листування з ним або розмовляє по телефону у службовому приміщенні чи з кабіни телефону-автомату, усвідомлюючи присутність при цьому сторонніх, не вправі розраховувати на те, що сторонні особи повинні дбати про нерозголошення відомостей, які їм стали відомі. Не є посяганням на таємницю листування знищення чи пошкодження чужих листів, телеграм, бандеролей тощо, а посяганням на таємницю телефонних розмов — прослуховування уривків їх працівником міжміського чи міжнародного телефонного зв'язку в порядку виконання службових обов'язків (для визначення початку та закінчення розмови, поліпшення чутності).

Згідно зі статтею 36 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” лист, адресований редакції, може бути використаний у повідомленнях і матеріалах, якщо при цьому не змінюється зміст листа і не порушуються положення цього Закону, тобто особа, яка відправляє листа до редакції друкованого засобу масової інформації, не вправі розраховувати на те, що зміст листа залишиться невідомим всім.

Не може визнаватися також посяганням на таємницю телефонних розмов використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, які застосовуються як заходи забезпечення безпеки певних осіб за їх письмовою заявою або письмовою згодою в порядку, встановленому статтею 10 Закону України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, та статтею 8 Закону України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”.

Статтею 27 Закону України “Про зв'язок” передбачено, що підприємства зв'язку всіх форм власності вживають організаційно-технічних заходів щодо охорони таємниці інформації, яка передається засобами зв'язку, тобто в даному випадку законодавством прямо зазначається орган, який несе відповідальність за забезпечення даного конституційного права під час передачі (випромінювання), приймання (прийому), обробки, перевезення та доставки кореспонденції.

Виймання і огляд поштової кореспонденції та документальних повідомлень, одержання необхідних довідок про них, здійснення контролю за технічними каналами зв'язку, в тому числі прослуховування телефонних розмов на підприємствах зв'язку всіх форм власності, заборонено, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Підприємства і об'єднання зв'язку мають право вилучати у встановленому порядку заборонені до пересилання вкладання у поштові відправлення (зброя, отруйні, легкозаймисті речовини тощо) тільки у присутності власника. Перелік таких відправлень міститься в Правилах користування послугами поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 1997 р. № 1446.

Законом “Про зв'язок” передбачено конкретні заходи, завдяки яким можливість порушення таємниці поштової кореспонденції сторонніми особами максимально обмежується;

-- охорона підприємств, організацій та об'єктів зв'язку відомчою воєнізованою охороною;

- обмеження доступу сторонніх осіб в їх службові приміщення;

- повернення відправникові не вручених їм поштових відправлень в разі неможливості розшукати адресатів;

- збереження на підприємствах зв'язку протягом шести місяців нерозданих поштових відправлень у разі неможливості розшукати відправника (після чого гроті, цінні папери і дорогоцінні метали з невручених поштових відправлень передаються Національному банку України, документи — підприємствам, установам та організаціям, які їх видали) тощо.

Спільним наказом Міністерства зв'язку і МВС України від 11 березня 1997 р. № 30/186 затверджено Інструкцію про визначення номерів телефонів, що використовуються з протиправною метою.

Проте держава, продекларувавши права, що розглядаються, повинна запроваджувати й інші, більш ефективні засоби протидії їх порушенням. Так, скажімо, для запобігання спробам сторонніх осіб підключатися до телефонного кабелю, іншим чином порушувати таємницю телефонних розмов, відповідні державні органи мають ініціювати і стимулювати відповідні науково-технічні розробки, виробництво та (або) закупівлю необхідних засобів комплексного та індивідуального захисту телефонної мережі, навести порядок у використанні радіочастот, виробництві, реалізації і використанні спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації.

Втім, на сьогодні становище з таємницею телефонних розмов (яка, слід погодитися, сама по собі повинна бути гарантією не тільки державної, але й службової, комерційної, адвокатської, лікарської таємниці, таємниці особистого життя тощо) таке, що кожен бажаючий вільно може придбати на “чорному” ринку як електронний радіокомплекс для прослуховування звичайних телефонних розмов, так і багатоканальний приймач для прослуховування телефонів стільникового зв'язку.

***

Згідно зі статтею 31 Конституції України, будь-які винятки із права, що розглядається, повинні відповідати наступним умовам:

а) бути встановлені судом;

б) суд може встановлювати їх тільки у випадках, передбачених законом;

в) вказані випадки:

- мають бути обумовлені лише метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи;

- є законними тільки тоді, коли іншими способами одержати інформацію неможливо.

Законодавством України дійсно передбачена певна (і досить значна) кількість випадків, коли таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції може бути, порушена.

Так, статтею 187 Кримінально-процесуального кодексу України встановлюється порядок накладення арешту на кореспонденцію і виїмку її в поштово-телеграфних установах, за постановою слідчого та, як випливає із статей 8 і 31 Конституції України, з дозволу суду або за постановою суду. Ці заходи можуть застосовуватися тільки у зв'язку з розслідуванням кримінальної справи.

В постанові слідчий (суд) пропонує поштово-телеграфній установі затримувати зазначену в постанові кореспонденцію і надсилати йому про це відповідні повідомлення.

Виїмка кореспонденції (листів, бандеролей, пакетів, телеграм, повісток тощо) проводиться в присутності двох понятих із числа представників поштово-телеграфної установи. Про проведення виїмки складається протокол, в якому зазначається, зокрема, яка саме кореспонденція була оглянута і чи вилучається вона для приєднання до справи. Один примірник протоколу повинен бути вручений представникові поштово-телеграфної установи.

Накладення арешту на кореспонденцію скасовується постановою слідчого (для чого дозволу суду не потрібно) або постановою суду, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба, тобто питання про строк, на який накладається арешт на кореспонденцію, вирішується слідчим (судом).

Якщо кореспонденція, щодо якої проводилась виїмка, містить обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, слідчий робить її огляд, при необхідності проводить відповідну експертизу тощо, а суд повинен оглянути, пред'явити учасникам судового розгляду або оголосити предмети кореспонденції як речові докази або документи, що є доказами в справі.

Звичайно, що під час проведення зазначених дій таємниця кореспонденції порушується неодноразово, тому суд, на нашу думку, повинен давати дозвіл не тільки на арешт і виїмку кореспонденції, але й на інші слідчі дії, пов'язані з розголошенням її змісту.

Кримінально-процесуальним кодексом України не передбачається проведення слідчих дій, які б могли порушувати таємницю телефонних розмов. Це питання регулюється іншими Законами України.

Відповідно до статей 8—9 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” оперативним підрозділам для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності при наявності передбачених статтею 6 цього Закону підстав, а саме достатньої інформації про:

- злочини, що готуються або вчинені невстановленими особами; -

- осіб, які готують або вчинили злочини;

- осіб, які переховуються від органів розслідування або ухиляються від відбування кримінального покарання;

- осіб, які безвісти зникли;

- розвідувально-підривну діяльність спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб проти України;

- а також при потребі в отриманні розвідувальної інформації в інтересах безпеки суспільства і держави або у зв'язку із запитами повноважних державних органів, установ та організацій про перевірку осіб у зв'язку з їх допуском до державної, військової чи службової таємниці, — надається право знімати інформацію з каналів зв'язку, застосовувати інші технічні засоби отримання інформації, контролювати шляхом відбору за окремими ознаками поштово-телеграфні відправлення.

Ці заходи, як зазначено в частині другій статті 8 вказаного Закону, проводяться як виняткові і тільки у випадках, коли іншим способом неможливо здобути фактичні дані для забезпечення захисту суспільства і держави (слід було б добавити — і людини) від злочинних посягань.

Положення про те, що їх здійснення є можливим з санкції І Генерального прокурора України, його заступників, прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва та прирівняних до них прокурорів, а також про те, що виключно з метою отримання розвідувальної інформації для забезпечення зовнішньої безпеки України, запобігання і припинення розвідувально-підривних посягань спеціальних служб іноземних держав та іноземних організацій зазначені заходи можуть здійснюватися в порядку, узгодженому з Генеральним прокурором України, суперечать статті 31 Конституції України і повинні бути приведені у відповідність із нею, а саме вказано, що їх здійснення є можливим лише з санкції суду.

Згідно зі статтями 12,15 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України та їх співробітники при здійсненні заходів боротьби з організованою злочинністю мають надзвичайно широкі права. Зокрема, за попередньою санкцією прокурора вони вправі фіксувати та документувати з використанням спеціальних технічних засобів факти телефонних розмов між громадянами, надсилання листа або телеграфного повідомлення, без порушення таємниці змісту телефонної розмови, листа або телеграфного повідомлення.

На жаль, законодавчого визначення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції немає. Між тим, як видно із змісту наведеного вище абзацу, це має не тільки теоретичне значення. На нашу думку, сам факт телефонної розмови певної особи, направлення нею листа чи телеграми не повинен розцінюватися як таємниця ні в якому разі, але дані про те, з ким розмовляла особа по телефону, кому вона направила лист чи телеграму, навіть без розголошення їх змісту, вже складають таємницю, якщо сама особа не бажає розголошення цих даних.

Крім зазначених вище, спеціальним підрозділам надається також право:

- на письмову вимогу керівників відповідних спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю одержувати від банків, інших установ (в тому числі і від поштово-телеграфних) інформацію і документи про операції фізичних осіб. Зазначені документи та інформація повинні бути подані негайно, а якщо це неможливо — не пізніш як протягом 10 діб;

- за постановою та з санкції відповідного прокурора по нагляду за виконанням законів спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю, а у невідкладних випадках — з наступним повідомленням прокурора протягом доби в разі загрози знищення, приховування або втрати предметів чи документів, які можуть бути використані у розкритті та розслідуванні злочинної діяльності, вилучати предмети і документи фізичних осіб (в тому числі і ті, що знаходяться у поштово-телеграфних установах) із складанням відповідного акта.

Зрозуміло, що зазначені заходи мало чим відрізняються від передбачених кримінально-процесуальним законодавством накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію та її виїмки. Тому ці положення Закону також повинні бути приведені у відповідність із статтею 31 Конституції України.

В пункті 22 постанови від 1 листопада 1996 р. № 9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” Пленум Верховного Суду України зазначив, що гарантована статтею 31 Конституції України таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції є невід'ємним правом особи, і що в Перехідних положеннях Конституції України відсутні, зокрема, норми, які б зберігали існуючий порядок обмеження права на зазначену таємницю. Із цього ж випливає, що дозвіл на. накладення арешту на кореспонденцію, її виїмку в поштово-телеграфних установах та на зняття інформації з каналів зв'язку надається тільки судом. За результатами розгляду матеріалів про надання такого дозволу, який здійснюється судом з додержанням таємниці слідства, ухвалюється процесуальне рішення.

Не передбачають обов'язковості надання судового дозволу на перлюстрацію кореспонденції затриманих, заарештованих і засуджених і чинні акти законодавства України, які регулюють питання тримання осіб під вартою та в місцях позбавлення волі.

Так; згідно зі статтями 7, 13 Закону України “Про попереднє ув'язнення” та статями 28, 41 — 44 Виправно-трудового кодексу (ВТК) України передачі і посилки, що надходять на ім'я осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, та осіб, засуджених до позбавлення волі, підлягають огляду, а листування — цензурі без отримання будь-якого дозволу чи санкції. Скарги, заяви і листи осіб, взятих під варту, переглядає адміністрація місця попереднього ув'язнення (позбавлення волі).

Чи не єдиний виняток стосується скарг, заяв і листів, адресованих прокуророві, які переглядові не підлягають і надсилаються за адресою протягом доби з часу їх подачі.

Крім того, відповідно до статті 21 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” не підлягають ніяким видам цензури та перевірок кореспонденція Уповноваженому та його представникам від осіб, які затримані, перебувають під арештом, під вартою, в місцях позбавлення волі та місцях примусового тримання чи лікування.

Скарги, заяви і листи заарештованих, що містять відомості, розголошення яких може перешкодити встановленню істини в кримінальній справі, за належністю не надсилаються, а передаються на розгляд особі або органу, в провадженні яких знаходиться справа, про що сповіщається особа, яка перебуває під вартою, та прокурор, який здійснює нагляд за проведенням дізнання або слідства. Відповідно до статті 39 ВТК України, телефонні розмови засуджених, право на які вони мають один раз на три місяці тривалістю п'ятнадцять хвилин, проводяться під контролем адміністрації.

Як зазначено у статті 7 Закону України “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” посадові особи приймальників-розподільників для неповнолітніх мають, зокрема, право проводити у разі наявності інформації про зберігання неповнолітніми заборонених речей особистий огляд неповнолітніх, їх речей, посилок, передач із складанням протоколу про результати огляду.

Крім того, підзаконний акт — Положення про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах Україна, затверджене указом Президента України від 5 квітня 1994 р. № 139/94 — передбачає, що посилки, передачі та бандеролі, що надходять на ім'я засудженого, підлягають огляду, порядок якого установлює командир дисциплінарного батальйону (зміст листів перевірці не підлягає). Якщо засуджений відмовиться відкрити посилку, передачу, бандероль в присутності старшини роти або заступника командира взводу, це здійснює старшина роти в присутності офіцера підрозділу і санітарного інструктора.

Не може бути піддано сумніву те, що перевірка кореспонденції заарештованих та засуджених осіб у випадках, коли це пов'язано із захистом інтересів суспільства та відповідає нормам статей 23 і 68 Конституції України, є необхідною. Але тотальна перлюстрація кореспонденції всіх зазначених осіб як загальний принцип не має права на існування.

Чому, наприклад, повинні піддаватися цензурі листи заарештованих, які адресуються, скажімо, органам державної влади, місцевого самоврядування, об'єднанням громадян, відповідним органам міжнародних організацій тощо? Або про запобігання якому злочинові чи з'ясування якої істини йде мова, коли цензурі піддаються листи вже засуджених осіб до своїх рідних? На нашу думку, є необхідність дещо звузити повноваження адміністрації місць попереднього ув'язнення та позбавлення волі щодо обмежень заарештованих і засуджених у праві, яке розглядається. Треба також чітко окреслити коло службових осіб, які вправі здійснювати цензуру листів та огляд іншої кореспонденції, контролювати ведення телефонних розмов заарештованих і засуджених.

Крім того, якщо дотримуватися духу і букви Конституції, питання про застосування цензури листування та огляду передач і посилок відносно кожного окремого заарештованого повинно вирішуватися в постанові про взяття його під варту за рішенням суду, а відносно засудженого — у вироку суду. Інші передбачені законодавством норми, що передбачають можливість перлюстрації листів та огляду іншої кореспонденції будь-яких осіб повинні бути приведені у відповідність зі статтею 31 Конституції України і знайти відображення в Законі.

Законами України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” (стаття 8) і “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” (стаття 10) від 23 грудня 1993 р. передбачено можливість прослуховування телефонних та інших переговорів, в тому числі із застосуванням звукозапису, в разі наявності загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, взятих під захист, за письмовими заявами цих осіб або їх письмовою згодою.

Статтею 30 Закону України “Про зв'язок” передбачено, що міжнародні поштові відправлення при переміщенні через митний кордон України пред'являються підприємствами зв'язку для контролю митним органам. При цьому на поштові підприємства зв'язку покладено обов'язок доводити споживачам перелік поштових відправлень, пересилка яких через кордон забороняється. Митні органи мають право проводити огляд і виймання певних міжнародних поштових відправлень, вилучати предмети, заборонені до пересилання у міжнародних поштових відправленнях або відправлені з порушенням митних правил, з їх наступною конфіскацією. Це положення Закону не зовсім відповідає положенню статті 31 Конституції України про те, що винятки із права на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції можуть бути встановлені лише судом. Проте, необхідність здійснення передбачених статтею ЗО Закону “Про зв'язок” заходів не викликає сумніву, а отже, повинно бути розглянуте питання про зміну редакції зазначеної статті Конституції України, або про встановлення в Законі правила про те, що митні органи мають отримувати у суді санкцію на огляд і виймання міжнародних поштових відправлень.

Відповідно до статті 23 Закону України “Про надзвичайний стан” у разі введення надзвичайного стану за умов;

- масових порушень правопорядку, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їх права і свободи;

- блокування або захоплення окремих особливо важливих об'єктів чи місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та управління, місцевого чи регіонального самоврядування;

- спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства;

- посягання на територіальну цілісність держави, що загрожує, зміною її кордонів;

- необхідності відновлення конституційного правопорядку і діяльності органів державної влади, — може бути введено цензуру та встановлено особливі правила користування зв'язком. 1 Законодавство України не визначає поняття цензури, тому не зрозуміло, чи стосується наведене положення тільки продукції засобів масової інформації, книжок тощо, або й листування громадян також. Не визначено в законодавстві й те, що треба розуміти під особливими правилами користування зв'язком. У всякому разі слід мати на увазі, що згідно зі статтею 64 Конституції України право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції в умовах воєнного або надзвичайного стану може обмежуватися, проте у статті 15 Конституції України чітко й недвозначно зазначено: “Цензура заборонена”.

Кримінальним кодексом України у статті 131 прямо передбачена відповідальність за порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень громадян, що передаються засобами зв'язку. Суб'єктом цього злочину можуть бути працівники зв'язку, а також інші особи.

За відповідних умов порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції посадовими особами може потягти їх кримінальну відповідальність за статтями 165,166,168, 254 або 2543 КК України.

 prev Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя
 next Кожному гарантується недоторканність житла