За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Нормативний акт України  
Конституція України: Офіційний текст. Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом
1999 :: Нормативний акт України
Бібліографічний описЗмістПовний текстЗв'язок по розділам знань
    Останніми роками, насамперед завдяки зусиллям певного кола політиків, юристів, інших наших співвітчзників питання захисту прав людини в Україні набуло загальносуспільного масштабу і політичного значення. Ця книга містить офіційний текст Конституції України і коментар законодавства України про права та свободи людини та громадянина. Існують різні класифікації прав та свобод людини і громадянина. У цій книзі умовно виділяються три блоки вказаних прав і свобод: перший пов'язаний з правом на життя, другий з правом на свободу і треій - з правом на повагу до гідності людини. Змісту окремих прав людини і громадяна автор лише торкається та все ж підводить читача до висновку про те, що Україні потрібна нова система законодавства, основою якої повинні стати Конституція України і Кодекс законів про права та свободи людини і громадянина.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом

Статтею 55 Конституції України передбачено: “Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень” дій чи бездіяльності органів державної влади; органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людний.

Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх праві свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань”.

Вище вже згадувалась стаття 3 Конституції України, згідно з якою утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Це означає, що держава не тільки визначає в законодавстві права і свободи людини і громадянина, а й забезпечує громадянам ефективний засіб правового захисту цих прав і свобод у випадку їх порушення.

Одним із найбільш ефективних правових засобів такого захисту є судовий захист. На жаль, громадяни України ще не звикли до можливості судового захисту своїх прав і свобод і не використовують цей засіб в повній мірі. Ця можливість фактично обмежена й тим, що суди на сьогодні не мають об'єктивної можливості своєчасно розглянути всі заяви. Адже в Україні функціонує лише 770 районних (міських) І обласних судів, де працюють не більше п'яти тисяч суддів. Кожний суддя у середньому розглядає за місяць ЗО справ. При цьому 39% судів не забезпечені приміщеннями, які відповідали б вимогам здійснення судочинства, і до 20% судів розташовані в аварійних приміщеннях. Нерідко суди не мають коштів на виклик у судові засідання учасників судового розгляду і свідків, на оплату експертиз, на освітлення, опалення і водопостачання, на канцелярські та інші господарські витрати. Не забезпечується належним чином захист суддів від впливу злочинних елементів, від тиску з боку окремих посадових осіб органів виконавчої влади.

Проте навіть за цих умов вже стали відомими випадки повернення працівникам заробітної плати, перерахування пенсій, надання житла, встановлення телефонів тощо за рішенням суду. Наприклад, в 1996 р. суди України розглянули 8,5 тисяч справ за позовами громадян про несвоєчасну виплату заробітної плати, а в 1997 р. — вже 111 тисяч таких справ.

Громадяни можуть через суд поновити свої права навіть у тому випадку, якщо їх порушником є Уряд України. Яскравий приклад цього — судовий процес, що відбувся за позовом приватного підприємця громадянина В. Басманова до Вищого арбітражного суду України з вимогою визнати недійсним пункт 24 Правил роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів і фонограм, яким роздрібна торгівля цими предметами в дрібнороздрібній торгівельній мережі була заборонена. Суд визнав, що оскільки чинними законами України, зокрема, Законом України “Про підприємництво” зазначена діяльність не заборонена. Кабінет Міністрів України не мав права обмежувати її.

Статтею 8 Конституції України гарантується “звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України...”, оскільки її норми є нормами прямої дії.

Відповідно до статті 2481 Цивільного процесуального кодексу України громадянин має право звернутися до суду (військовослужбовець — до військового суду) зі скаргою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного органу, юридичної або службової особи під час здійснення ними управлінських функцій порушено його права чи свободи.

Як зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 3 грудня 1997 р. № 13 “Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян”, до військового суду можуть бути оскаржені також рішення, дії чи бездіяльність осіб, які не перебувають на військовій службі, але за посадою, яку вони займають в органах військового управління, уповноважені приймати рішення щодо прав і свобод військовослужбовців. Громадяни, звільнені з військової служби, вправі оскаржити рішення, дії чи бездіяльність військових посадових осіб і органів військового управління, які порушили їх права і свободи під час проходження ними військової служби, до районного (міського) або до військового суду на свій розсуд.

Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність щодо військовослужбовців інших суб'єктів оскарження за загальними правилами частини 2 ст. 2484 ЦПК оскаржуються до районного (міського) суду за місцезнаходженням суб'єкта оскарження.

Скаргу в суд може бути подано громадянином, його представником або на прохання громадянина — уповноваженим представником громадської організації, трудового колективу.

До суб'єктів, рішення, дії або бездіяльність яких може бути оскаржено (суб'єктів оскарження), належать:

- органи державної виконавчої влади та їх службові особи;

- органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські, районні та обласні ради, їх виконавчі органи та органи самоорганізації населення) та їх службові особи;

- керівники установ, організацій, підприємств і їх об'єднань незалежно від форм власності;

- керівні органи і керівники об'єднань громадян, а також службові особи, які виконують організаційно-розпорядчі, адміністративно-господарські обов'язки або виконують такі обов'язки за спеціальними повноваженнями.

Згідно з частиною 3 ст. 16 Закону “Про звернення громадян” судами вирішуються скарги на рішення у сфері управлінської діяльності загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств, акціонерних товариств, громадських організацій і об'єднань, житлово-будівельних кооперативів та інших юридичних осіб, створених на основі колективної власності.

При цьому до рішень, дій або бездіяльності суб'єктів оскарження належать колегіальні і одноособові рішення, в тому числі акти індивідуального чи нормативного характеру, а також дії або бездіяльність, у зв'язку з якими громадянин вважає, що:

а) порушено або порушуються його права чи свободи;

б) створено або створюються перепони для реалізації ним своїх конституційних прав чи свобод або що вжиті заходи щодо реалізації його прав є недостатніми;

в) на нього покладено обов'язки, не передбачені законодавством або передбачені законодавством, але без врахування конкретних обставин, за яких ці обов'язки повинні покладатися, або що вони покладені не уповноваженими на це особою чи органом;

г) його притягнуто до відповідальності, яку не передбачено законом, або до нього застосовано стягнення за відсутністю передбачених законом підстав, або неправомочною службовою особою чи органом.

Наприклад, до суду можуть бути оскаржені: відмова в реєстрації акта громадянського стану; відмова в оформленні паспорта для виїзду за кордон чи в продовженні терміну його дії або тимчасова затримка паспорта чи його вилучення; рішення місцевих органів державної виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про введення не передбачених законом податків і зборів, про встановлення обмежень на вивіз товарів за межі адміністративно-територіальної одиниці.

Суб'єкти оскарження несуть відповідальність за невиконання лише тих обов'язків, які були на них покладено законодавчими або іншими нормативними актами (стаття 2482 ЦПК).

Разом з тим слід пам'ятати, що існує певна категорія скарг на рішення і дії, які не підвідомчі судам. Згідно зі статтею 2482 ЦПК судам не підвідомчі скарги:

- на акти органів законодавчої і виконавчої влади, що підлягають розгляду щодо їх конституційності;

- на акти, що стосуються забезпечення обороноздатності держави, державної безпеки, зовнішньополітичної діяльності держави, збереження державної, військової і службової таємниці;

- на акти і дії службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду, якщо законодавством встановлено інший порядок оскарження;

- на акти і дії об'єднань громадян, які відповідно до закону. статуту (положення) належать до їх внутріорганізаційної діяльності або їх виключної компетенції.

Інколи помилково вважають, що до суду з скаргою можна звернутись лише після оскарження до органу (службової особи) вищого рівня по відношенню до того органу, службової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність. Це не так. Закон дає право громадянину звертатись до суду зі скаргою як після розгляду її відповідним органом чи службовою особою, так і безпосередньо. При цьому спосіб захисту своїх прав вибирає сам громадянин.

Відповідно до пунктів 1 і 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від ЗО травня 1997 р. № 7 “Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина” вся діяльність судів повинна бути підпорядкована захисту зазначених прав та :свобод. Оскільки юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, суди не вправі з часу введення Конституції в дію відмовляти фізичним чи юридичним особам у прийнятті до судового розгляду заяв і звернень. Суди також не мають права відмовити у судовому захисті прав та свобод людини і громадянина, у прийнятті скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб з підстав, не передбачених Конституцією чи законом. При цьому повинно враховуватися те, що коло прав і свобод людини і громадянина, закріплених Конституцією, не є вичерпним.

Аналогічна позиція висловлена і Конституційним Судом України в рішенні у справі за конституційним зверненням громадян Р.М.Проценко, П.П.Ярошенко та інших щодо офіційного тлумачення статей 55, 64,124 Конституції України. Так, Конституційний Суд України зазначив: “Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити в правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їхні права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене”.

Закон встановлює такий порядок звернення до суду. Скарга подається до суду за місцезнаходженням суб'єкта оскарження. При цьому подання скарги до суду зупиняє виконання оскарженого акта. Про подання скарги суд повідомляє державний орган, юридичну чи службову особу не пізніше наступного дня після її прийняття. Скарги на рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів оскарження за формою та змістом мають відповідати загальним вимогам (статті 137, 138 ЦПК).

З урахуванням особливостей порядку розгляду цих скарг, передбачених статтями 2481 — 2484 ЦПК, у них, зокрема, повинно бути:

- зазначено, чиї та які саме рішення, дії чи бездіяльність оскаржуються;

- вказано, які конкретно права і свободи порушено;

- наведено правове обгрунтування останніх;

- запропоновано шляхи їх поновлення;

- вказано, чи подавалася така сама скарга вищому в порядку підлеглості органу або посадовій особі, яку й коли відповідь отримано.

Для того, щоб скористатися можливістю реалізації свого права на звернення до суду, важливо не пропустити строки для звернення зі скаргою. Закон (стаття 2485 ЦПК) передбачає, що скаргу може бути подано в суд:

а) у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли громадянин дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав чи свобод;

б) у місячний строк з дня одержання громадянином письмової відповіді про відмову у задоволенні скарги органом, службовою особою вищого рівня по відношенню до того органу, службової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність, або з дня закінчення місячного строку після подання скарги, якщо громадянином не було одержано на неї письмової відповіді.

Пропущений строк для подання скарги може бути поновлено судом, якщо буде встановлено, що його пропущено з поважних причин (через несвоєчасне отримання відповіді, хворобу тощо).

Закон зобов'язує суд розглянути скаргу у десятиденний строк у відкритому судовому засіданні з участю заявника (громадянина, який подав скаргу) і службової особи, представника державного органу чи юридичної особи, рішення, дії або бездіяльність яких оскаржуються.

Якщо заявник або службова особа не можуть з'явитися до суду з поважних причин, справу може бути розглянуто за участю їх представників. Неявка в судове засідання з неповажних причин заявника або службової особи чи Їх представників не є перешкодою для розгляду скарги, проте суд може визнати Їх явку обов'язковою.

При розгляді скарги громадянина у суді може виявитись, що особа, рішення чи дія якої оскаржуються, не працює на попередній посаді. У такому разі суд повинен залучити до участі в справі службову особу, до компетенції якої входить вирішення питання про усунення порушення прав і свобод заявника.

Може статися так, що при .розгляді скарги буде встановлено, що державний орган чи юридична особа, рішення чи дії якого оскаржуються, припинив свою діяльність. У такому разі суд залучає до участі у справі його правонаступника., а за його відсутності — орган, до компетенції якого, входить вирішення питання про усунення порушення прав і свобод заявника. Якщо при розгляді скарги суд встановив наявність спору про право, який розглядається в порядку позовного провадження, він залишає скаргу без розгляду і повинен роз'яснити заявнику його право на пред'явлення позову на загальних підставах,

За результатами розгляду скарги суд може винести одне з наступних рішень:

а) визнати скаргу обгрунтованою і задовольнити вимогу заявника. При встановленні обгрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державний орган, юридичну чи службову особу задовольнити вимогу заявника і усунути порушення, скасовує покладений на нього обов'язок чи застосовані до нього заходи відповідальності або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. При задоволенні скарги суд може допустити негайне виконання рішення;

б) постановити про відмову в задоволенні скарги, якщо оскаржувані рішення, дії було вчинено відповідно до закону, в межах повноважень державного органу, юридичної або службової особи і права чи свободи заявника не було порушено.

Рішення суду по .справі може бути оскаржено.

Рішення суду про визнання неправомірним індивідуального чи нормативно-правового акта або окремої його частини, яке набрало законної сили, тягне за собою недійсність цього акта чи його частини з моменту їх прийняття. Одночасно суд має вирішити питання про зобов'язання суб'єкта оскарження оприлюднити висновок суду про визнання нормативно-правового акта незаконним у такий самий спосіб, яким було оприлюднено цей акт.

Рішення суду безпосередньо впливає на розподіл витрат, пов'язаних з розглядом скарги. Відповідно до статті 2488 ЦПК витрати, пов'язані а розглядом скарги, включаючи й витрати для надання юридичної допомоги, а також витрати, пов'язані з поїздками, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову у задоволенні його скарги, або на державний орган, юридичну чи службову особу, якщо було постановлено рішення про задоволення скарги заявника.

Наступним етапом є виконання рішення суду по скарзі, яке надсилається не пізніше десяти днів після набрання ним законної сили відповідному державному органу, юридичній чи службовій особі для виконання, а також заявнику о Про виконання рішення державний орган, юридична чи службова особа повідомляє суд і заявника не пізніше, ніж у місячний строк з дня одержання рішення суду,

Юридичною гарантією виконання рішення суду по скарзі є встановлена законом відповідальність за невиконання рішення суду. Згідно зі статтями 24810 і 417 ЦПК у разі. невиконання рішення по справі державним органом, юридичною чи службовою особою у визначений строк суд може накласти на винних у цьому осіб штраф у розмірі до двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і призначити йому новий строк для виконання -рішення.

При повторному і наступних порушеннях встановлених строків для виконання рішення зазначений розмір штрафу може бути збільшено втричі. Сплата штрафів не звільняє державний орган, юридичну чи службову особу від обов'язку виконати передбачені рішенням суду дії.

Навмисне невиконання службовою особою рішення суду або перешкодження його виконання тягнуть за собою кримінальну відповідальність згідно зі статтею 1764 Кримінального кодексу України.

Службовими особами, які повинні виконувати судові рішення або допомагати Їх виконанню, є керівники та інші працівники органів та установ внутрішніх справ, судові виконавці, керівники та інші посадові особи різноманітних підприємств, установ та організацій. Невиконання може характеризуватись бездіяльністю. Наприклад, посадова особа, що отримала рішення суду про поновлення працівника на роботі, нічого не робить для його виконання.

Перешкодження виконанню судового рішення буде мати місце тоді, коли посадова особа, використовуючи свої посадові повноваження, заважає особам, які виконують рішення, робити це. Якщо такі дії пов'язані з вчиненням іншого злочину, кваліфікація має здійснюватись за сукупністю злочинів (наприклад, нанесення побоїв судовому виконавцю при виконанні ним судового рішення буде кваліфікуватись за статтею 1764 і частиною 2 статті 190 КК).

Якщо невиконання судового рішення або перешкодження його виконанню завдають істотної шкоди державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, кваліфікація здійснюється за сукупністю злочинів, передбачених статтями 1764 та 165 КК.

Відповідно до нової редакції частин 1 і 2 статті 1 Арбітражного процесуального кодексу України (зміни були внесені до Кодексу Законом України від 13 травня 1997 р.) тепер не тільки юридичні особи, державні та інші органи, але й громадяни-підприємці та, в передбачених законодавчими актами України випадках, інші фізичні особи вправі звертатися до арбітражного суду за захистом порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Тобто положення про право на звернення до арбітражного суду приведено у відповідність зі статтями 42, 55—56 Конституції України.

 prev Усі мають право направляти звернення
 next Кожен має право звертатися до уповноваженого верховної ради україни 3 прав людини