ПОСТАНОВА

N 7 від 11 жовтня 1985 р.

Про практику застосування судами України законодавства, спрямованого на подолання пияцтва і алкоголізму, викоренення самогоноваріння

Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 3 жовтня 1986 року N 10, від 4 червня 1993 року N 3, від 13 січня 1995 року N 3, [Про внесення змін і доповнень у деякі постанови Пленуму Верховного С] від 3 грудня 1997 року N 12,

В справах про злочини, вчинені неповнолітніми в стані сп'яніння, недостатньо повно з'ясовуються обставини, пов'язані з придбанням і споживанням підлітками спиртних напоїв, роль дорослих у втягненні їх у пияцтво.

5. Особливу увагу суди мають приділяти розгляду справ про злочини, вчинені неповнолітніми в стані сп'яніння чи на грунті пияцтва. Виходячи з вимог ст. 433 КПК України, судам належить ретельно досліджувати обставини, пов'язані з розлиттям ними спиртних напоїв, вживати заходів до встановлення дорослих осіб, які довели неповнолітніх до стану сп'яніння, продали їм спиртні напої, гостро реагувати на такі факти і ставити питання про притягнення цих осіб до передбаченої законом відповідальності.

14. За ст. 215-4 КК України відповідальність за допущення до керування транспортними засобами водіїв, які перебувають у стані сп'яніння, особою, відповідальною за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів, може мати місце лише за наявності наслідків, зазначених у ст. 215 КК України, що настали з вини водія. При цьому не має значення, чи притягнутий до відповідальності водій, який допустив порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту, що спричинили ці наслідки.

Відповідальність за ст. 215-4 КК України несуть не лише працівники державних, кооперативних і громадських організацій, на яких покладено відповідальність за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів, але також водії цих організацій, власники і водії приватних транспортних засобів, які дозволили особі, котра завідомо для них була в стані сп'яніння, керувати транспортним засобом.

(У редакції постанови Пленуму від 4 червня 1993 р. N 3)

15. Призначаючи покарання особі, яка вчинила злочин, передбачений ст. 215-4 КК України, суди повинні враховувати, що санкція цієї статті передбачає обов'язкове застосування додаткового покарання у вигляді позбавлення права займати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан або експлуатацію транспортних засобів. Незастосування його може мати місце лише за наявності умов, передбачених ст. 44 КК України, з обов'язковою вказівкою у вироку мотивів з посиланням на цей закон. Коли підсудний до розгляду справи судом вже не працював на посаді або не займався діяльністю, з якою було пов'язано вчинене, то зазначена обставина не є підставою для незастосування додаткового покарання.

(У редакції постанови Пленуму від 4 червня 1993 р. N 3)