За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Звіти та статистика  
Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні, 2000 рік.
4. Право на охорону здоров'я та медичну допомогу
:: Звіти та статистика
Бібліографічний описЗмістЗв'язок з ресурсами
    Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради з прав людини "Про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні" за період з 14 квітня 1998 р. по 31 грудня 1999 р. знайомить читача з висновками та рекомендаціями щодо дотримання окремих прав , спрямованих на поліпшення в цілому стану забезпечення прав і свобод людини в Україні, які вміщені в кожному параграфі Доповіді. Зроблений Уповноваженим аналіз дає достатні підстави стверджувати, що в Україні попри наявне демократичне законодавство у сфері прав людини в умовах соціально-економічної кризи, падіння загального рівня культури і моралі відсутні ефективні механізми захисту прав людини, що призводить до масових та систематичних порушень прав та свобод людини, а інколи унеможливлює їх реалізацію.Ситуація ускладнюється через бідність, яка також є порушенням прав людини.

4. Право на охорону здоров'я та медичну допомогу

Життя і здоров'я людини – найвищі цінності. У сучасному світі вони є по суті інтегрованим показником розвитку суспільства. Проголошені у Загальній декларації прав людини, Конвенції ООН про права дитини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, інших міжнародних документах, вони знайшли закріплення на конституційному рівні у більшості цивілізованих країн світу.

Вимоги міжнародних стандартів знайшли відображення в Конституції України, у якій зазначено, що кожен має право на охорону здоров 'я, медичну допомогу та медичне страхування.

19 листопада 1992р. Верховна Рада України прийняла "Основи законодавства України про охорону здоров 'я ". Вони охоплюють найважливіші засади в галузі охорони здоров'я, визначають права і обов'язки громадян, встановлюють державні гарантії щодо юридичного захисту громадян, визнають політику світового співтовариства в галузі охорони здоров'я. Охорона здоров'я визначена пріоритетним напрямом діяльності суспільства та держави. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Право на охорону здоров'я та медичну допомогу згідно з чинним законодавством має комплексний характер і передбачає:

• життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, які є необхідними для підтримання здоров'я людини;

• безпечне для життя і здоров'я людини довкілля та санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де вона проживає;

• безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;

• кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров'я;

• достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх міру;

• участь в обговоренні проектів законодавчих актів та управлінні охороною здоров'я, проведенні громадської експертизи з цих питань,

• правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я, відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди та оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я;

• можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров'я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини тощо.

Зазначимо, що в країнах Європи існують законодавчі акти, які регулюють права та обов'язки лікарів, пацієнтів, представників державних структур у галузі генної інженерії, репродуктивної медицини, лікування СНІДу, трансплантології. Ставши членом Ради Європи, Україна також зобов'язалась виконувати вимоги та рекомендації цієї інституції, які стосуються прав та свобод пацієнтів, етичного аспекту проведення медичних експериментів тощо.

Охорона здоров'я в Україні забезпечується державним фінансуванням відповідних програм, створенням умов для ефективної і доступної для всіх громадян медичної допомоги. Державні, комерційні, громадські або інші установи, організації, підприємства посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, інвалідам та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров'я в їх діяльності тощо.

Уповноважений з прав людини вважає за необхідне відмітити, що останнім часом держава вживає заходів щодо поліпшення стану охорони здоров'я та медичної допомоги. Так, заслуговує підтримки впровадження Міністерством охорони здоров'я України цільових програм, таких як:

"Планування сім'ї", "Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства ", "Діти України ", "Безпечне дитинство ", "Цукровий діабет ", Національна програма імунопрофілактики населення. Національна програма профілактики СНІДу, Національна програма профілактики захворювань та підтримки здорового способу життя населення України тощо.

Разом з тим, як свідчать статистичні дані, моніторинг звернень до Уповноваженого з прав людини, стан здоров'я населення України погіршується. Його сучасний рівень безпосередньо пов'язаний з вкрай низьким матеріальним становищем більшості людей, незадовільними умовами праці й побуту, неякісним, незбалансованим харчуванням, нездоровим способом життя, слабким розвитком фізичної культури, поширенням шкідливих звичок (тютюнопаління, алкоголізм, наркоманія і токсикоманія), використанням застарілих, екологічно небезпечних технологій на виробництві, браком ефективних засобів знешкодження шкідливих речовин і захисту від них, техногенним забрудненням навколишнього середовища, а також труднощами адаптації людей до нових соціально-економічних умов. Ускладнюють ситуацію наслідки найбільшої в історії людства екологічної катастрофиаварії на Чорнобильській АЕС (табл. 6.6).

Водночас, за оцінками фахівців, потреби населення в медичних послугах задовольняються лише на зо%. Не виконуються у повному обсязі національні програми у галузі охорони здоров'я. Недосконалість механізмів контролю за дотриманням прав людини в галузі охорони здоров'я, юридична безвідповідальність багатьох медичних працівників унеможливлюють належний захист прав пацієнтів. Відсутність інформації про досвід інших країн у вирішенні питань захисту прав пацієнтів та лікарів, необізнаність населення України щодо своїх прав та свобод у сфері медицини створюють підстави для зловживання основними правами пацієнтів, які передбачаються Лісабонською декларацією та Європейською декларацією прав пацієнта.

Таблиця 6.6. Рівень поширеності та захворюваності населення України за всіма класами хвороб у 1998-1999 рр.

1998

1999

Найменування областей

Поширеність (зареєстровано захворювань всього)

Захворюваність
(в т ч з діагнозом встановленим уперше)

Поширеність (зареєстровано захворювань -всього)

Захворюваність
(в т ч з діагнозом, встановленим уперше)

Абсо-лютні дані

на 100 тис., від-повід. населення

Абсо-лютні дані

На 100 тис.,від-повідн населення

Абсо-лютні дані

на 100 тис., від-повід. населення

Абсо-лютні дані

на 100 тис., від-повід. населення

Україна

66378808

132109,73

31974488

63636,89

70382692

141186,33

32958964

66115,05

Автономна
Республіка Крим

2282504

107193,93

1105922

51937,75

2428995

115322,05

1108571

52631,93

Вінницька

2828998

154143,21

1260806

68697,36

3072317

168840,26

1346312

73987,05

Волинська

1666284

156436,12

786371

73827,05

1834281

172863,06

821517

77419,95

Дніпропетровська

5442068

144581,50

2729844

72524,81

5628834

150761,45

2778408

74416,27

Донецька

7207782

142903,89

3327888

65979,82

7402253

148422,05

3312208

66412,85

Житомирська

1624442

112086,22

811257

55976,59

1713640

119192,99

846390

58871,03

Закарпатська

1454636

113506,34

787553

61453,35

1600854

124996,80

834539

65161,91

Запорізька

2379496

116944,41

1265671

62203,57

2481277

123078,91

1241265

61570,53

Івано Франківська

1880727

129412,66

1017383

70006,03

2025224

139643,17

1063653

73340,96

Київська

2706968

145664,11

1242315

66849,96

2968505

160983,23

1298614

70424,36

Кіровоградська

10477653

124541,86

631900

53258,78

1554368

132573,22

653312

557213,47

Луганська

3111239

115201,80

1492654

55269,44

3262750

122286,66

1557108

58359,83

Львівська

3553703

130685,15

2001269

73595,38

4218934

155775,76

2212470

81691,05

Миколаївська

1383710

104813,49

631999

47872,76

1486540

113684,96

684737

52366,10

Одеська

3476118

137426,44

1531516

60547,66

3590376

143029,19

1543793

61499,82

Полтавська

2004494

117635,45

900366

52838,75

2106894

124759,38

957484

56697,26

Рівненська

1321133

111320,43

684972

57716,65

1449788

122359,95

725996

61272,98

Сумська

1803405

132151,85

800442

58655,65

1910043

141553,03

821499

60881,18

Тернопільська

1491249

128173,75

631536

54280,90

1621968

139944,26

640243

55240,51

Харківська

3518416

117121,56

1718468

57204,62

3595760

120760,51

1736691

58325,27

Херсонська

1404209

112896,42

705566

56726,51

1577259

127805,80

789379

63963,63

Хмельницька

1913059

129247,73

834801

56399,79

2009736

136861,04

842426

57368,38

Черкаська

2418637

164023,43

1148617

77895,15

2455517

168241,87

1125042

77083,22

Чернівецька

1408783

149669,12

663074

70444,99

1440290

153516,80

671203

71541,80

Чернігівська

2084634

158484,27

1017903

77386,06

2211893

170174,28

1030494

79282,13

м Київ

3950031

151995,06

1979056

76153,01

4149876

159856,30

2060627

79376,88

м Севастополь

584430

147026,42

265339

66751,95

584520

149148,77

254983

65062,62

Громадяни України далеко не завжди мають змогу отримувати своєчасно і на належному рівні медичну допомогу. Це підтверджується і численними зверненнями громадян до Уповноваженого. Наприклад, до Уповноваженого звернулася гр. К.Михайлик з села Шрамківка Драбівського району Черкаської області зі скаргою на незадовільне лікування в районній лікарні та з проханням надати допомогу в лікуванні її тяжко хворої дитини, яка страждає на інсулінозалежний цукровий діабет з ускладненнями. Було відкрито провадження у цій справі та направлені подання Уповноваженого до МОЗ України та Черкаської обласної державної адміністрації. Завдяки проведеній роботі хворій запропоновано пройти курс обстеження та лікування в умовах спеціалізованого ендокринологічного відділення Черкаської обласної лікарні. За результатами повного обстеження хворої та консультацій профільних спеціалістів буде визначена доцільність направлення її на лікування за кордон.

У заяві гр. К.Каграманової з Одеської області, що надійшла на адресу Уповноваженого, викладена надзвичайна стурбованість матері станом здоров'я її неповнолітніх дітей – одинадцяти та трьох років та прохання допомогти в їх обстеженні та лікуванні, говориться також про небажання Одеської обласної державної адміністрації допомогти їй з цих питань. Уповноваженим було відкрито провадження у справі про порушення прав людини на медичну допомогу та направлено подання до МОЗ України. За повідомленням начальника управління організації медичної допомоги дітям і матерям, надана відповідна допомога МОЗ України – діти направлені на консультацію та лікування до Української дитячої спеціалізованої лікарні "Охматдит" у М.Києві. Права громадян було поновлено.

Загалом унаслідок брутального порушення прав людини на охорону здоров'я та медичну допомогу з боку Міністерства охорони здоров'я та його місцевих органів Уповноваженим з прав людини було відкрито у 1998р. 23, а у 1999р. – 39 проваджень щодо поновлення прав людини.

Уповноважений зазначає, що на тлі такого критичного стану системи охорони здоров'я та погіршення загальної епідемічної ситуації зростає загальна захворюваність населення, і спостерігаються спалахи небезпечних інфекційних хвороб. Так, за підрахунками експертів, якщо негайно не буде вжито надзвичайних заходів, через п'ять–сім років кожен третій житель країни може бути уражений туберкульозом, або гепатитом, чи ВІЛ-інфекцією.

Як вже відмічалося у параграфі "Право людини на життя" розділу IV Доповіді, однією з найнебезпечніших хвороб є поширення ВІЛ-ін-фекції. Крім того, за висновками фахівців, Україна стоїть на порозі епідемії СНЩу.

Уповноважений з прав людини наголошує, що суспільна думка, на жаль, ще не готова адекватно сприйняти і оцінити весь трагізм цієї ситуації. Неефективне соціально-економічне реформування призвело до того, що населення, втомлене постійною боротьбою за виживання, гостріше сприймає соціально-економічні проблеми сьогодення, ніж потенційну і дещо віддалену в часі загрозу СНІДу.

Для України СНІД – не лише епідеміологічна, а й гостра соціально-економічна проблема. Не можна не враховувати, що профілактика поширення ВІЛ-інфекції є тим каменем, на якому випробовуються на міцність держави, їх економіка і соціальний устрій. За роки реформування в Україні не було створено соціально-економічного потенціалу, необхідного для зміцнення системи охорони здоров'я, захисту населення від епідемії, у тому числі такої, яка нині насувається.

Спільно багатьма зацікавленими міністерствами та відомствами в Україні розроблено Програму профілактики СНІДу і наркоманії на 1999-2000рр., в якій знайшли практичну реалізацію принципи державної політики. У зв'язку з тим, що у 2000 р. закінчується зазначена (третя) програма профілактики СНІДу і наркоманії, Уповноважений наголошує, що вже сьогодні необхідно визначати, якою за своєю ідеологією має бути наступна (четверта) програма, як реалізувати весь наявний потенціал, використати людські ресурси для адекватної протидії епідемії ВІЛ/ СНІДу в Україні.

Слід наголосити, що під особливим контролем МОЗ мають перебувати такі питання, як недопущення випадків інфікування ВІЛ через донорську кров та її продукти, а також при виконанні медичних маніпуляцій у закладах охорони здоров'я; соціальний захист ВІЛ-інфікова-них людей, насамперед дітей, позбавлених батьківського піклування та сиріт, а також тих, хто не має постійного місця проживання. Слід зважати й на те, що погіршення епідемічної ситуації зі СНІДом супроводжується зменшенням кількості обстежень: за 1998–1999рр. загалом в Україні їх кількість зменшилась у 1,2 раза, обстеження наркоманів – у 1,4 раза, осіб, які відбувають покарання – утричі.

Уважно проаналізувавши ситуацію. Уповноважений з прав людини вважає, що в країні необхідно вжити таких невідкладних заходів:

посилити контроль за виконанням Закону України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення "та Програми профілактики СНІДу і наркоманії на 1999-2000рр. і терміново підготувати нову програму на наступний період з урахуванням набутої практики;

• законодавче закріпити діяльність неформальних об'єднань громадян, які опікуються розв'язанням проблеми ВІЛ/СНІДу і їх співпрацю з державними організаціями та установами (як приклад такого ефективного законодавчого акта можна навести Закон про піклування у громаді (Соттипііу Саге Асі), прийнятий у Великій Британії 1990р.);

• проводити національну просвітницьку кампанію, яка мала б на меті гуманізацію суспільства у зміні негативного ставлення до ВІЛ-інфікова-них, поширювати знання про ВІЛ/СНІД, формувати громадську думку щодо проблем ВІЛ/СНІДу відповідно до моральних норм і цінностей цивілізованої європейської держави, пропагувати здоровий спосіб життя та зменшувати соціальні наслідки наркологічної залежності;

• сприяти впровадженню ефективних сучасних високоінформативних, високоспецифічних методик та тестових систем ранньої експрес-діагностики ВІЛ/СНІДу, використовуючи при цьог.гу кращі світові зразки;

" виключити можливості створення штучної несприятливої ситуації щодо впровадження нових сучасних методів ранньої діагностики ВІЛ/ СНІДу , що фактично веде до злочинного ставлення до громадян України, коли через запізнє виявлення хворих або вірусоносіїв виникає ситуація, що зумовлює поширення епідемії;

• запровадити державну підтримку мережі лабораторій анонімної діагностики ВІЛ/СНІДу з метою раннього виявлення інфікованих та направлення їх до спеціалізованих лікарень;

• створення нових і підтримку вже існуючих терапевтичних груп ВІЛ-позитивних та їх родин при місцевих СНІД-блоках та інфекційних лікарнях;

• залучення громадських організацій до участі у вивченні потреб цієї категорії громадян, наявних ресурсів і можливостей для задоволення і захисту прав ВІЛ-позитивних та їх родин;

• залучення ВІЛ-позитивних громадян до участі у національних та місцевих державних і громадських комісіях, комітетах та інших організаціях, які діють у цій сфері.

Уповноважений з прав людини наголошує на необхідності вжиття термінових заходів щодо боротьби з епідемією СНІДу, що невблаганно насувається на нашу країну. Мають бути об'єднані зусилля всіх владних структур і всього суспільства для ефективної профілактики поширення ВІЛ/СНІДу. Треба зважувати ще й на той факт, що вихід України у світові "лідери " за темпами поширення СНІДу робить її потенційно небезпечною для світового співтовариства. Наша держава може бути проголошена карантинною зоною з легко прогнозованими негативними наслідками, які можуть бути навіть страшніші за чорнобильські.

На жаль, доводиться констатувати, що проблематичною стає можливість забезпечення навіть таких важливих профілактичних заходів, як обов 'язкове тестування донорської крові на ВІЛ-інфекцію, імунопрофілактика туберкульозу, дифтерії тощо, не кажучи вже про надання повноцінної планової медичної допомоги населенню. Відсутність необхідних препаратів навіть для профілактичного лікування дітей, інфікованих на туберкульоз, ще більш ускладнює цю проблему. Як показала здійснена Уповноваженим з прав людини перевірка, у м.Брянці Луганської області не було коштів для придбання хлоруючих засобів для лікарень, а у Стаха-новському кістково-туберкульозному санаторії на момент його відвідання хворі понад тиждень не бачили навіть шматка хліба!

Уповноважений з прав людини вважає за необхідне привернути увагу суспільства і до проблеми надання допомоги хворим з розладами психіки і поведінки. На жаль, в Україні останнім часом мають місце непоодинокі випадки, коли під виглядом необхідності лікування психічного захворювання людей, які не страждають на такий розлад, примусово госпіталізують здорових до психіатричних лікувальних закладів. Тому мають бути чітко визначені правові процедури та гарантії, які унемож-лювали б порушення прав хворих та лікарів, використання спеціалістів для незаконної позасудової ізоляції окремих громадян.

Так, у 1998 р. двох літніх жінок після "жвавої" бесіди з головою постійної комісії з науки, освіти та охорони здоров'я Дніпропетровської обл-ради за допомогою співробітників міліції відправили до міжобласного психоневрологічного центру, попри заяви близьких, що затримані є психічно здоровими людьми. В лікувальній установі, де перебували громадяни, відмовились надати будь-які офіційні відомості про стан їх здоров'я.

У липні 1998 р. суд Залізничного району М.Києва розглянув позов гр. Л.Артамонової до В.Кравчука, лікаря відділення невідкладної медичної допомоги на дому Центральної районної клінічної лікарні Залізничного району м. Києва, який ще у 1996 р. свідомо поставив позивачці неправильний діагноз – психопатія. Це завдало жінці багато страждань, тривалий час її вважали божевільною, адже довідку з цим діагнозом було направлено за 17-ма адресами.

У М.Харкові притягнуто до судової відповідальності завідуючого відділенням психіатричної лікарні О.Попова, який, за даними слідства, протягом трьох років незаконно примусово утримував у лікарні гр. З.Ако-пян, встановивши їй діагноз – шизофренія. Проте наступні неодноразові експертизи зазначеної хвороби у пацієнтки не виявили.

За своєю специфікою психіатрія в усьому світі вважається зоною високого ризику порушення прав людини. Найбільш відомий та серйозний у цьому аспекті механізм – застосування так званого методу примусової госпіталізації і психіатричного лікування. Саме тому необхідним є особливо детальне визначення законодавчих гарантій і процедур надання психіатричної допомоги.

За даними Міністерства охорони здоров 'я України, у 1998–1999рр. у державі налічувалося 86 психіатричних лікарень, розрахованих на перебування 48 зо3 пацієнтів, а також 36 психіатричних диспансерів на 3229 ліжок. В Україні в 1998 р. захворюваність на розлади психіки та поведінки була зафіксована у 145 204 осіб, а у 1999 р. відповідно - у 132 506 осіб. Залишається гострою проблема надання медичної і соціальної допомоги цій категорії хворих. Водночас слід мати на увазі, що в Україні останніми роками не відбулося ні соціального поліпшення умов, які суттєво сприяли б зменшенню захворюваності на розлади психіки та поведінки, ні значного поліпшення загального стану охорони здоров'я, що також мало б вплинути на зменшення цієї категорії хворих. Тому проблема надання медичної допомоги психічно хворим залишається вельми гострою.

Як стверджують незалежні експерти, система надання психіатричної допомоги в Україні є зоною серйозного ризику порушення прав людини. Спеціальний Комітет зі зловживань Всесвітньої психіатричної асоціації розглядав декілька випадків зловживань психіатрією в Україні. Випадок з гр. З.Акопян у даний час перебуває на особливому контролі цього комітету. Відповідні комітети Ради Європи одержують багато скарг громадян України про порушення прав людини при наданні психіатричної допомоги, у тому числі і про застосування катувань.

Відома справа гр. К.Устименка розглянута зо жовтня 1997р. Конституційним Судом України щодо офіційного тлумачення ст.3, 23, 31, 47, 48 Закону України "Про інформацію" та ст.12 Закону України "Про прокуратуру ". Вона засвідчує про порушення прав людини при наданні психіатричної допомоги. Підставою для розгляду цієї справи було неоднозначне застосування зазначених норм судами загальної юрисдикції, що призвело до порушення конституційних прав і свобод громадянина України. Заявник у період 1988–1990 рр. за клопотанням адміністрації Дніпропетровського залізничного технікуму перебував на психіатричному обліку в Дніпропетровському міському психоневрологічному диспансері. Заявнику про це стало відомо, за його твердженням, у липні 1990 р., що обмежило йому можливості працевлаштування і завдало моральних та матеріальних збитків. З метою їх відшкодування у цивільно-правовому порядку він звернувся до головного лікаря диспансеру з вимогою надати інформацію з таких питань: ким, коли і на яких підставах його було поставлено на облік; кому видавалися довідки про його перебування на такому обліку; ким, коли і на яких підставах його було знято з обліку; чи законними є дії психіатрів щодо обмеження його працевлаштування у 1988–1990 рр. і хто несе відповідальність за заподіяні йому матеріальні збитки?

Проте головний лікар відмовив йому в наданні інформації. 27 листопада 1992р. заступник прокурора Дніпропетровської області без уточнення мотивів також відмовив гр. К. Устименку у наданні наявної в прокуратурі інформації про стан його здоров'я. Скарги на зазначені дії посадової особи органів прокуратури протягом 1993–1996 рр. відхилялися судами загальної юрисдикції включно до Верховного Суду України. Проте Конституційний Суд України у відповідь на конституційне звернення суб'єкта права дав відповідне тлумачення на користь заявника, чим поновив його права.

Численні публікації в українських ЗМІ також свідчать про неблаго-получні процеси в цій галузі медицини. За даними Асоціації психіатрів України, неурядової організації, яка на регулярній основі займається наданням соціальної і юридичної допомоги психічно хворим людям, останніми роками в Україні різко зросла кількість випадків зловживань психіатрією з корисливих мотивів – щодо заволодіння квартирами, спадщиною тощо. Систематичними стають факти, коли члени сімей психічно хворих пацієнтів не бажають повертати хворого в сім'ю. Підтвердженням цього є звернення громадян, в яких повідомляється про незаконне позбавлення психічно хворих житла. Так, до Уповноваженого звернулися громадяни М.Києва, які потрапили у подібну ситуацію. У зв'язку з цим на прохання Уповноваженого було проведено низку перевірок за участю працівників правоохоронних органів, за наслідками яких вжито відповідних заходів щодо поновлення порушених житлових прав заявників.

Перевантажена, малоефективна система існуючих в Україні психіатричних лікарень сприяє зловживанням з боку медичного персоналу, спостерігаються окремі випадки жорстокого ставлення до психічно хворих пацієнтів у лікарнях; переважна більшість психічно хворих через фінансові проблеми не може отримати сучасні психотропні медикаменти. Водночас можна зазначити як позитивний той факт, що у Київській міській психіатричній лікарні було створено громадську раду опікунів та піклувальників, члени якої безпосередньо контролюють дотримання прав психічно хворих пацієнтів.

Поява в Україні громадських організацій захисту прав психічно хворих (груп родичів психічно хворих пацієнтів; об'єднань волонтерів; груп пацієнтів, що об'єдналися) привертає увагу суспільства до проблем психіатрії та проведення необхідних змін у цій сфері, що заслуговує всілякої підтримки.

Уповноважений з прав людини негайно реагує на всі звернення громадян щодо умов лікування в психіатричних лікарнях. Так, на підставі листа гр. О. з Херсонщини Уповноважений звернулася до Херсонської обласної державної адміністрації з проханням перевірити умови перебування хворих у обласній психіатричній лікарні, яка розташована у с. Степанівні. Як поінформував Уповноваженого заступник голови облдержадміністрації В.Карась, комісією, яку він особисто очолив, 30 листопада 1999 р. було перевірено умови перебування 1111 осіб, які знаходилися в цій лікарні на обстеженні та лікуванні. Особливу увагу приділено поліпшенню умов утримання близько 120 хворих, що стоять на спецобліку як соціальне незабезпечені, і серед них було підтримано і заявника гр. О.

Нестача місць у відповідних закладах Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства освіти і науки України призводить до медично невмотивованого вимушеного утримання психічно хворих людей (дорослих і дітей) у психіатричних лікарнях Міністерства охорони здоров'я України.

На думку експертів Всесвітньої психіатричної асоціації, Україна потребує скорочення кількості закладів стаціонарної психіатричної допомоги, у значній кількості яких трапляються серйозні порушення прав людини. Тому виведення багатьох пацієнтів з лікарняних стін при одночасному значному розширенні позалікарняної допомоги сприятиме збереженню у цих людей соціальних навичок, можливостей та соціальної адаптації. Великі витрати на утримання пацієнтів у психіатричних лікарнях є серйозним мотивом для реформування психіатричної системи.

Уповноважений з прав людини наголошує на необхідності ефективного застосування Закону України "Про психіатричну допомогу", в якому чітко визначено права і обов'язки суб'єктів надання психіатричної допомоги, межі відповідальності за порушення норм закону. Його вимоги мають стати гарантом того, що лікар-психіатр діятиме в інтересах хворого, а не за вимогами політиків і "силовиків", що консультація пацієнта у лікаря, чи його перебування на лікуванні у психіатричному диспансері або стаціонарі не матиме для нього негативних наслідків.

Таким чином, є достатньо підстав стверджувати, що стан дотримання гарантованого Конституцією України права на охорону здоров'я сьогодні є незадовільним. Однією з головних причин цього, вважає Уповноважений з прав людини, є те, що за умов перехідної економіки обсяг державних витрат на охорону здоров'я скоротився настільки, що державні медичні установи стикаються з проблемами нестачі ліків і обладнання, а також з відсутністю коштів на заробітну плату персоналу. Так, якщо у 1998 р. видатки на охорону здоров'я становили 3,8% ВВП, то у 1999 р. - 3,3%. Видатки на охорону здоров'я в Україні у 1999 р. склали близько 20 доларів США на душу населення (табл. 6.7). При цьому слід мати на увазі, що Всесвітня організація охорони здоров 'я вважає, що за витрат на охорону здоров'я менш як 5% ВВП галузь стає не тільки неефективною, а й непрацездатною. Для порівняння витрати на охорону здоров'я у деяких країнах світу становлять (у відсотках до ВВП):

Велика Британія - 5,9%, Польща - 6,2, Португалія - 6,5, Японія - 8,3, Німеччина- 9, США- 14%.

Таблиця 6 7 Динаміка фінансування видатків на охорону здоров'я в Україні у 1991-1999рр.

Рік

Зведений бюджет

%до видатків

%ДО ВВП

На душу населення

На душу населення (дол, США)

Державний бюджет

%ДО видатків

1991
млн крб

9283

9,5

3,1

178,3

 

481

0,7

1992
млн крб

187482

9,8

3,7

3588,6

17

18945

1,6

1993
млн крб

5927621

10,4

5,1

113742,5

25

366938

1,1

1994
млн.крб

57217386

9,1

4,8

1106111,6

35

4864580

1,1

1995
млн крб

259987534

10,7

4,8

5064616

34

20600763

1,4

1996
млн грн

3211,468

9,4

4,0

63,1

34

266,816

1,2

1997
млн грн

3955,882

11,5

4,3

78,3

42

388,248

1,7

1998
млн грн

3862,5

11,6

3,8

77,1

31

704,000

2,9

1999
млн грн

3917,3

11,04

3,3

77,9

19

524,000

2,9

Проте навіть у консолідованих бюджетах України на 1998–1999рр. передбачалося лише часткове фінансування необхідних видатків на придбання медикаментів, харчування хворих у стаціонарах, на заробітну плату працівникам охорони здоров'я, оплату комунальних послуг медичними закладами.

Потреби закладів охорони здоров'я на оновлення медичного обладнання та впровадження сучасних медичних технологій протягом останніх років не фінансувалися взагалі. Через відсутність коштів на капітальний ремонт значна кількість основних фондів доведена до передаварійного або аварійного стану. Майже не ведеться будівництво сучасних закладів охорони здоров'я. Не виконуються вимоги щодо першочерговості забезпечення соціальних витрат. Якщо виконання видаткової частини Державного бюджету за 1999 р. у цілому становило 75% до плану, то його виконання по охороні здоров'я– лише 44%. Рівень фінансування видатків на медикаменти, перев'язувальні матеріали та продукти харчування по Міністерству охорони здоров'я в розрахунку на одного хворого на день у 5–10 разів нижчий за визначений Державним бюджетом та у 10–20 разів нижчий за встановлені норми. Так, видатки на охорону здоров'я у Чернігівській області профінан-совано лише на 40%, що негативно впливає на рівень медичного обслуговування населення. Вкрай незадовільне фінансування дитячих лікарень, в яких на дитину щоденно виділялося лише 43 коп. на ліки та 10 коп. на харчування. У цьому Уповноважений з прав людини особисто переконалася, відвідавши дитячі лікарні Луганської області. Такий стан справ вкрай негативно відбивається на наданні кваліфікованої та ефективної медичної допомоги маленьким громадянам України, веде до порушення їх прав. Це підтверджується великою кількістю звернень до Уповноваженого.

Верховною Радою України у 1998 р. було прийнято "Основи законодавства України про загальнообов 'язкове державне соціальне страхування ", які спрямовані на подальше вирішення існуючих фінансових проблем системи охорони здоров'я. Одним із основних видів цього страхування є обов'язкове медичне страхування. Цей рамковий закон дає можливість розвивати відповідну законодавчу базу, що регулюватиме створення та функціонування системи обов'язкового медичного страхування.

Такий підхід цілком узгоджується зі світовим досвідом, відповідними конвенціями та рекомендаціями Міжнародної організації праці. Всесвітньої організації охорони здоров'я. Саме таким шляхом йде більшість європейських країн, де фінансування системи охорони здоров'я здійснюється шляхом соціального страхування. Водночас досвід країн, що реформуються, зокрема Російської Федерації, застерігає від некритичного перенесення такого досвіду в наші умови. Тому впровадження системи обов'язкового медичного страхування має відбуватися поступово, виважено, стимулювати поліпшення медичної допомоги, передусім простим людям.

Зростання обсягу платних медичних послуг та їх надмірно висока вартість не дають змоги задовольнити потреби населення у лікарській допомозі. Лише у 1998 р. витрати населення на платні медичні послуги дорівнювали 146,7 млн. грн. На думку Уповноваженого з прав людини, є достатньо підстав стверджувати, що стан дотримання гарантованого ст.49 Конституції права на безоплатну охорону здоров'я та медичну допомогу сьогодні в Україні є незадовільним.

Актуальність проблеми платної медицини знайшла відображення у рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1998р. №15-рп/98у справі за конституційним поданням 66 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров 'я та вищих медичних закладах освіти " від 17 вересня 1996р. №1138 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1997р. №449 (справа про платні медичні послуги). Конституційний Суд України, розглянувши зазначені питання, дійшов висновку, що положення постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров 'я та вищих медичних закладах освіти ", є неконституційними. Ці положення втратили чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом. Проте, на жаль, практика свідчить, що зазначене рішення Конституційного Суду не виконується.

Порушуються також і накази Міністерства охорони здоров'я України щодо стягнення плати за деякі медичні послуги в медичних установах Донецької області, М.Києва тощо. За таких умов різко активізувався тіньовий ринок медичних послуг, що негативно впливає на стан здоров'я населення, яке в переважній більшості є неплатоспроможним і не в змозі оплатити необхідні медичні послуги. Про це свідчать звернення громадян до Уповноваженого.

Наприклад, до Уповноваженого з прав людини звернулася гр. О.Гав-риш, жителька Автономної Республіки Крим з приводу відсутності лікування на пільгових умовах та забезпечення ліками пільгових категорій хворих у Автономній Республіці Крим. Уповноваженим було розпочато провадження у справі про порушення права людини на медичну допомогу. Завдяки цьому питання організації лікувального процесу хворої заявниці було вирішено позитивно.

Уповноважений з прав людини вважає, що в сучасних умовах першочергового значення набуває державна підтримка вітчизняного виробництва лікарських засобів і медичної техніки. Проте фінансування Комплексної програми розвитку медичної промисловості України на 1997–2003рр. за потреби 2зо,31 млн. грн. з державного бюджету у 1998 р. було виділено лише 64,5 млн. грн. Не краща ситуація спостерігалася і в 1999 р.

У європейських країнах від 10 до зо% коштів, спрямованих на охорону здоров'я, витрачаються на лікарські засоби. В Україні бюджетні асигнування на заклади місцевого підпорядкування для придбання медикаментів у 1998–1999рр. становили лише 9% реальної потреби. За останні роки оптова реалізація лікарських засобів у державі становила 1,3 млрд. грн., а реалізація медикаментів лікувально-профілактичним закладам зменшилася з 50% до 20% оптового товарообороту лікарських засобів. Залишається не-вирішеною проблема пільгового забезпечення лікарськими засобами соціальне незахищених категорій населення: дітей, інвалідів, ветеранів війни, інших категорій, які найбільш потребують цієї допомоги.

Так, до Уповноваженого звернувся гр. О.Білявцев щодо незаконного наказу Головного фармацевтичного управління державної адміністрації міста Києва про виключення з переліку осіб, які мають право на безоплатне отримання окремих препаратів для лікування та корекції стану здоров'я (йдеться про осіб з хворобою Паркінсона). Вбачаючи у наведених фактах порушення прав людини на медичну допомогу, Уповноваженим було відкрито провадження у справі та направлено подання до Управління охорони здоров'я Київської міської державної адміністрації. Результатом втручання Уповноваженого було поновлення порушених прав громадян на медичну допомогу та безкоштовне забезпечення ліками. Отже, хворі були забезпечені та відповідно до листа заступника начальника Управління соціальної медичної допомоги населенню надалі будуть забезпечуватися ліками за безоплатними рецептами згідно з медичними призначеннями та станом їх здоров'я.

При відвіданні Луганського регіону Уповноваженим з прав людини було прийнято до розгляду колективні звернення мешканців міст Краснодона та Молодогвардійська з приводу порушення прав понад 600 громадян, хворих на цукровий діабет, щодо забезпечення їх інсуліном. Так, за даними Молодогвардійської міської лікарні, для забезпечення інсуліном цих хворих протягом чотирьох місяців було потрібно близько 20 тис. грн. Фактично на 15 квітня 1999р. виділено лише 4077 грн., що становить одну ампулу на місяць на одного хворого. Коштів у бюджеті міст Крас-нодона та Молодогвардійська для забезпечення хворих інсуліном не було. Уповноважений відкрила провадження у справі про порушення прав людини та звернулася з поданням до відповідних державних установ з приводу вирішення цього питання.

Н.Панков, мешканець м. Краснодона Луганської області, звернувся до Уповноваженого щодо невиконання національної програми "Цукровий діабет" та незабезпечення цих хворих безоплатним інсуліном, як це передбачено чинним законодавством України. Уповноваженим з прав людини було відкрито провадження у справі про порушення прав людини на охорону здоров'я та медичну допомогу. За наслідками провадження внесено подання до Міністерства охорони здоров'я і порушені права було поновлено – заявники отримують безоплатно інсулін у необхідній для хворих кількості.

У вирішенні цих проблем, на думку Уповноваженого, доцільним може бути використання досвіду інших держав. Так, у країнах Європейського Союзу добре зарекомендувала себе і впродовж 15 років підтримується Всесвітньою організацією охорони здоров'я концепція лікарських препаратів першої необхідності або основних лікарських засобів, які вважаються необхідними для збереження життя, лікування тяжких хвороб та запобігання захворюванням. У більшості країн доступність групи основних ліків є реальністю. Їх застосування заохочується гарантією фінансової доступності для всього населення за рахунок різноманітних джерел покриття витрат. При цьому конкуренція між державним сектором і приватними постачальниками може тільки сприяти вирішенню цих проблем.

За ст.49 Конституції України, на державу покладено створення умов для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування, заборонено скорочення мережі державних та комунальних закладів охорони здоров 'я, які надають безоплатну медичну допомогу. Попри це скорочення чисельності медичних закладів та медичних працівників в Україні триває.

Слід зазначити, що скорочення відбувається під гаслом приведення кількості працівників бюджетних установ у відповідність до можливостей місцевих бюджетів. Так, протягом двох останніх років у галузі охорони здоров'я вже скорочено 253,5 тис. штатних посад та 151,4 тис. лікарняних ліжок. Унаслідок цього якість медичної допомоги населенню погіршилася, забезпеченість лікарями в деяких областях становить 32–40%, що є порушенням конституційного права на охорону здоров'я.

В розділі III Доповіді вже йшлося про спільну роботу Уповноваженого з прав людини, Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров'я, материнства та дитинства та Центрального комітету профспілки медичних працівників з приводу скорочення значної кількості медичних кадрів та мережі медичних закладів, наслідком якої став відкритий лист Уповноваженого з прав людини до вищих посадових осіб держави – Президента, Голови Верховної Ради, Прем'єр-міністра України.

Уповноважений з прав людини переконана, що нехтування проблемами медичних закладів та недостатнє забезпечення їх необхідною кількістю кваліфікованих кадрів негативно відбивається на стані здоров'я населення в цілому, що є порушенням їх конституційних прав. Серед проваджень у справах, відкритих Уповноваженим, щодо безпідставного скорочення медичних кадрів, можна зазначити справу про ліквідацію акушерсько-гінекологічного відділення у лікарні №2 м. Києва (розділ III Доповіді).

У першому параграфі розділу IV Доповіді відмічалося, що в Україні загрозливо швидко поширюється епідемія туберкульозу. Значною мірою різке зростання захворюваності на цю хворобу, на думку Уповноваженого з прав людини, зумовлено зменшенням туберкульозних ліжко-місць, що обмежило можливості лікування цієї хвороби. Так, під час перебування Уповноваженого на Луганщині встановлено, що у тубдиспансері м.Красний Луч скорочено 100 місць із 180, тубдиспансер м.Стаханова на 1зо ліжок переповнений, а в м.Краснодоні у 1998 р. через відсутність ліжок уперше було відмовлено у лікуванні 11 інфікованим особам. У цілому в Україні кількість протитуберкульозних диспансерів зменшилася на 11%, санаторіїв такого профілю – на 28%, стаціонарних ліжок – на 44%.

Однією з причин такого стану є послаблення персональної відповідальності посадових осіб, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування за дотриманням конституційних прав громадян на охорону здоров'я і медичну допомогу, зокрема збереження існуючої мережі лікувальних закладів.

Не можна залишити поза увагою таке важливе питання, як лікування хворих за кордоном за рахунок держави. Така можливість для хворих є дійсним надбанням демократії, вона дає підстави пишатися державою, яка піклується про своїх громадян, використовуючи можливості міжнародної медичної інтеграції та співробітництва у галузі забезпечення права на охорону здоров'я та медичну допомогу. На виконання ст.36 " Основ законодавства України про охорону здоров 'я" було прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 8 грудня 1995 р. №991 "Про затвердження Положення про порядок направлення громадян на лікування за кордон". Міністерству фінансів України дано доручення під час щорічного формування Державного бюджету України передбачати Міністерству охорони здоров'я кошти для оплати витрат, пов'язаних з направленням громадян для лікування за кордон, а Міністерству закордонних справ – сприяти налагодженню контактів з медичними закладами зарубіжних країн, у яких лікуватимуться громадяни України. Демократичною є практика, коли місцеві підрозділи охорони здоров'я порушують питання про направлення громадян для лікування за кордон. Рішення про доцільність такого лікування приймає спеціально створена у Міністерстві охорони здоров'я України Комісія з питань направлення на лікування за кордон на підставі висновку головного спеціаліста відповідного профілю міністерства. Проте і в цій благородній справі виникають ситуації, коли фактично порушуються права людини на надання медичної допомоги через бюрократичну тяганину та зволікання під час вирішення питань у зв'язку з відсутністю коштів для вирішення цих проблем.

Так, до Уповноваженого з прав людини звернулася гр. Л.Баштаненко, жителька М.Кременчука Полтавської області, щодо зволікання протягом декількох років у вирішенні питання про направлення на лікування за кордон її неповнолітнього сина, який через лікарську помилку отримав такі післяопераційні ускладнення, які неможливо усунути, попри те, що протягом семи років дитині було виконано сім хірургічних операцій у кращих клініках Києва, Харкова та Москви. Мали місце зволікання з боку Міністерства охорони здоров'я, попри всі необхідні документи та домовленості з клініками Ізраїлю про можливість надання дитині відповідної допомоги. Уповноважений відкрила провадження у справі про порушення прав дитини на охорону здоров'я та медичну допомогу. Як наслідок, за повідомленням міністерства, Комісія МОЗ з питань направлення громадян України на лікування за кордон 22 грудня 1999 р. ухвалила позитивне рішення щодо виїзду на лікування до Ізраїлю хворого І.Баштаненка за рахунок коштів, передбачених на ці цілі.

Слід сказати також про заяву до Уповноваженого від гр. О.Куроч-кіної з проханням допомогти у наданні фінансування на лікування її сина за кордоном у зв'язку з тим, що попри всі підстави та наявність необхідних документів міністерство навіть не розпочинало розгляду цієї справи. Уповноважений відкрила провадження у зазначеній справі, обґрунтовано вбачаючи порушення прав дитини на медичну допомогу, та направила подання до Міністерства охорони здоров'я. На вимогу Уповноваженого питання розглянуто Комісією МОЗ з питань направлення громадян України на лікування за кордон, якою прийнято позитивне рішення.

У зверненні гр. Л.Саливон з Житомира містилося прохання допомогти у проведенні належного медичного обстеження неповнолітньої доньки, якій необхідна складна операція. З допомогою Уповноваженого таке обстеження було проведене в умовах спеціалізованого лікувального закладу і нині вирішується питання про необхідність надання відповідної медичної допомоги з використанням можливостей міжнародного співробітництва в галузі охорони здоров'я.

Уповноважений змушена констатувати, що система охорони здоров'я залишається однією із сфер, де відбувається чимало порушень прав людини. Для поліпшення цієї ситуації в Україні потрібно якнайшвидше розпочати роботу з підготовки та прийняття низки законів та нормативно-правових актів, які регулювали б принципи, права та гарантії надання медичної допомоги, зокрема закони про права пацієнтів, про права медичних працівників та їх відповідальність. Ці правові акти мають відповідати Конституції України, а також стандартам міжнародно-правових актів, які Україна зобов'язалася виконувати. Міністерство охорони здоров'я України в свою чергу має вжити відповідних заходів для того, щоб розвиток біомедичних технологій в Україні здійснювався з урахуванням інтересів людини і її здоров'я, мав етичний та правовий характер, медична практика мусить виходити з гуманних засад.

Набуває актуальності створення незалежної інституції з питань медичної етики, функціями якої має бути експертна робота з аналізу проблем, що виникають у галузі генної інженерії, репродуктивної медицини, трансплантології, ініціювання розробки правових та етико-професійних норм у сфері медицини, розгляд випадків зловживання медичними послугами та створення умов для запобігання їм, інформаційно-консультативна робота з експертами Ради Європи з питань дотримання прав людини в сфері медицини. Слідом за Францією, яка першою створила Національний комітет з проблем медичної етики, аналогічні комітети створено в Італії та Данії, а тепер такі інститути існують майже в усіх країнах Західної Європи та Америки. На жаль, в Україні багато медичних проблем не вирішуються і навіть замовчуються тому, що немає інституції, яка мала б відповідний статус для здійснення їх експертизи. Це залишає Україну в зазначених питаннях поза колом інших європейських держав, перешкоджає обміну інформацією.

Новими елементами управління охороною здоров'я мають стати планування обсягів медичної допомоги та створення на державному рівні таких засад для формування структури медичної допомоги, які забезпечували б ефективне функціонування всіх медичних закладів, незалежно від їх форми власності.

Уповноважений з прав людини вважає, що на шляху реформування системи лікарського забезпечення та дотримання конституційних прав на медичну допомогу в Україні необхідно вирішити такі питання:

розробити та запровадити державні соціальні стандарти у галузі охорони здоров'я;

• забезпечити стабільні джерела фінансування;

визначити перелік основних лікарських засобів як базових для забезпечення населення ліками в межах державної соціальної програми в системі охорони здоров'я, а в подальшомуу межах державного обов'язкового медичного страхування;

удосконалити систему пільгового забезпечення лікарськими засобами соціальна незахищених категорій населення;

сформувати державну цінову політику стосовно лікарських засобів (рекомендації щодо встановлення цін, меж рівнів рентабельності, торгі-вельних надбавок тощо);

• здійснити фінансові заходи щодо контролю закупівлі ліків та їх використання лікувально-профілактичними установами (участь пацієнтів у частковій оплаті ліків, фіксування бюджетних витрат на пільгові рецепти, вироблення нових механізмів контролю та обліку лікарських засобів тощо);

• визначити гарантований державний мінімум, який дасть змогу, передусім соціальна незахищеним категоріям населення, реалізовувати своє конституційне право на охорону здоров'я та отримання медичної допомоги.

 prev 3. Право на освіту
 next 5. Право на безпечне довкілля для життя і здоров'я людини