Кожен працівник міліції - чоловік або жінка - це людина, і тому на нього поширюються такі ж права, як і на усіх. Ці права невіддільні і невід'ємні. Але замовчати той факт, що працівники ОВС займають особливе місце в правозахисному законодавстві, було б нерозумно і нелогічно. Між ОВС і державою установилися привілейовані відносини по тим причинам, що роблять міліцію необхідною: запобігання і виявлення злочину, підтримка й охорона суспільного порядку, надання допомоги людям, що потрапили в небезпеку, захист права людини. Якщо держава зобов'язана стежити за тим, щоб права людини шанувалися і дотримувалися, то на практиці для цього часто застосовується міліція. На рівні ООН і Ради Європи поліція й інші правоохоронні органи одержують жорсткі інструкції по докладним стандартам стежити за дотриманням своїх прав у ході захисту інших людей. (Див. Основні правозахисні стандарти, рекомендовані неурядовою організацією Міжнародна Амністія). Це і Кодекс поведінки ООН для посадових осіб по підтриманню правопорядку, і його еквівалент, прийнятий Парламентською Асамблеєю Ради Європи - Декларація про поліцію. Але європейського юридично обов'язкового тексту про права людини для поліції не існує. З погляду Парламентської Асамблеї правозахисні стандарти для поліції потребують “максимальної пропаганди”. Декларація про поліцію дає докладні інструкції - не тільки стосовно обов'язків “поліцейських” (як вона їх називає), але й стосовно умов, у яких повинні працювати поліцейські. Наприклад: декларація наказує поліцейським порушувати накази, якщо вони є незаконними (див. пункти А.3 і А.4 Декларації про поліцію) і звільняє їх від покарання за це (А.7); дотримання декларації дає поліцейському право на активну моральну і фізичну підтримку суспільства (А. 16); поліцейські повинні пройти ретельну підготовку (Б. З), мати відповідні умови роботи (Б.4) і адекватну оплату (Б.5).