Право на свободу й особисту недоторканність означає свободу людини, право самостійно визначати свої вчинки, розпоряджатися собою, своїм часом. Зазначене право складається з таких компонентів: 1) індивідуальної свободи особи розпоряджатися собою за своїм розсудом; 2) фізичної, моральної і психічної недоторканості особи. Незаконне позбавлення волі кваліфікується в кримінальному законодавстві як акт насильства - фізичного або психічного. Проте існують ситуації, що потребують примусового обмеження свободи або недоторканності. Такого роду дії повинні грунтуватися на законі. До основних примусових засобів обмеження свободи громадянина відносяться: арешт, взяття під варту й утримання під вартою осіб, підозрюваних у вчиненні злочину; примусове лікування психічно хворих, що представляють небезпеку для себе й оточують; тимчасова ізоляція і лікування хворих, що страждають важкими інфекційними захворюваннями; направлення неповнолітніх до інтернатів, спецшкіл тощо. В демократичній державі обмеження свободи у всіх цих випадках допускається, як вже відзначалося, на основі закону і тільки за судовим рішенням. Гарантії від незаконного обмеження свободи особи докладно регламентуються адміністративним, кримінально-процесуальним, кримінальним правом.