Соціально-економічні права (поряд із культурними) відносяться до прав людини другого покоління. Вони стосуються підтримання і нормативного закріплення соціально-економічних умов життя індивіда, визначають положення людини в сфері праці і побуту, зайнятості, добробуту, соціальної захищеності з метою створення умов, при яких люди можуть бути вільні від страху і потреби. Їх обсяг і ступінь реалізованості багато в чому залежать від стану економіки і ресурсів, і тому гарантії їх реалізації в порівнянні з громадянськими і політичними правами першого покоління, менше розвинені. На відміну від інших видів прав людини особливостями соціально-економічних прав є:

• поширеність на визначену область життя людини;

• допустимість рекомендаційних, "нестрогих" формулювань базових положень (наприклад, "гідне життя", "справедливі і сприятливі умови праці", "задовільне існування");

• залежність реалізації соціально-економічних прав від стану економіки і ресурсів. Ст. 2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права спеціально говорить про те, що ці права повинні забезпечуватися поступово і "в максимальних межах наявних ресурсів".

Обов'язок держав у сфері захисту соціально-економічних прав полягає в тому, щоб здійснювати прогресивні економічні і соціальні реформи, забезпечувати повну участь свого народу в процесі і вигодах економічного розвитку, використовувати свої ресурси для надання усім рівних можливостей користування даними правами. Як відзначається в ст. 7 Хартії економічних прав і обов'язків держав від 12 грудня 1974 р., кожна держава відповідає за сприяння економічному, соціальному і культурному розвитку свого народу.