За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Нормативний акт України  
Конституція України: Офіційний текст. Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина
Медична допомога надається безоплатно
1999 :: Нормативний акт України
Бібліографічний описЗмістПовний текстЗв'язок по розділам знань
    Останніми роками, насамперед завдяки зусиллям певного кола політиків, юристів, інших наших співвітчзників питання захисту прав людини в Україні набуло загальносуспільного масштабу і політичного значення. Ця книга містить офіційний текст Конституції України і коментар законодавства України про права та свободи людини та громадянина. Існують різні класифікації прав та свобод людини і громадянина. У цій книзі умовно виділяються три блоки вказаних прав і свобод: перший пов'язаний з правом на життя, другий з правом на свободу і треій - з правом на повагу до гідності людини. Змісту окремих прав людини і громадяна автор лише торкається та все ж підводить читача до висновку про те, що Україні потрібна нова система законодавства, основою якої повинні стати Конституція України і Кодекс законів про права та свободи людини і громадянина.

Медична допомога надається безоплатно

У статті 49 Конституції України зазначено: “Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціальне-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для

всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя”.

Таким чином, охорона здоров'я людини гарантується тим, що держава:

а) здійснює фінансування відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровче-профілактичних програм;

б) створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування;

в) забезпечує безоплатність надання медичної допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров'я;

г) не скорочує існуючу мережу державних і комунальних закладів охорони здоров'я;

д) сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності;

є) дбає про розвиток фізичної культури і спорту;

е) забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя. Отже, чого ж варті пі конституційні гарантії? З часів соціалізму в Україні залишились начебто непогані умови для забезпечення конституційного права громадян на охорону здоров'я. У 1995 p. частка держави у витратах на охорону здоров'я становила 98% (у США, Канаді, Англії та Німеччині — від 42 до 86%). При цьому число людей на одного лікаря становило 222 (в зазначених країнах від 428 до 729), на одну медсестру — 86 (відповідно від 106 до 238), а рівень. госпіталізації на 100 мешканців становив 24,0 (в зазначених країнах — від 14,5 до 21,1). Але при цьому витрати на охорону здоров'я на душу населення в 1995 р. в Україні становили 19,3 долара США, в той час як в Англії — 714, Канаді — 1401, Німеччині — 1472, а в США — 3773 долари. Кількість лікарняних установ, яка у 1991 р. в Україні сягала 3766, в 1995 р. зменшилась до 3672, тобто на 94 одиниці. Незважаючи на те, що відповідно до статті 49 Конституції існуюча мережа державних і комунальних закладів охорони здоров'я не може бути скорочена, з 1995 р. в Україні кількість койко-місць зменшена на 150 тисяч.

Якщо в 1997 р. питома вага фінансування охорони здоров'я в структурі ВВП становила 4,28%, в 1998 р. — 3,28%, то в проекті державного бюджету на 1998 р. передбачалась вже в розмірі 3,26% (ори мінімальній потребі — 5,39%).

За даними Міністерства охорони здоров'я України, медичні установа фінансуються не більш як на 40% від необхідного. Якщо держава повинна гарантувати мінімальний рівень безкоштовної медичної допомоги в розмірі 5,1 млрд. грн. (із розрахунку близько 103 грн. на одного жителя), виділяється лише 3,4 млрд. гри. (тобто близько 68 гра. на чоловіка). Ці гроші дають можливість забезпечити лише 60% обсягу стаціонарної допомоги, 50% амбулаторно-поліклінічної і ще менше швидкої та невідкладної. При цьому грошей на проведення заходів щодо профілактики інфекційних захворювань, диспансеризації та оздоровлення диспансерних хворих в амбулаторних умовах не залишається. Не можна забувати Й про те, що значна кількість виділених на охорону здоров'я коштів спрямовується на заходи по охороні здоров'я так званої національної еліти та наближених до неї категорій населення.

Те, що у держави не вистачає коштів на проведення профілактики інфекційних захворювань, слід визнати однією із загроз національній безпеці. Згадаймо, ще на початку нашого століття грип “іспанка”, пройшовши по Європі, забрав з життя 20 млн. чоловік — стільки, скільки загинуло громадян CFCP під час чотирирічної війни з Німеччиною. В 1996—1997 pp. було зафіксовано спалахи епідемії грипу, зокрема, в 7 із 10 найбільших міст України. В розвинених країнах щорічно проводяться відповідні щеплення, в тому числі окремим категоріям населення (дітям, престарілим, особам з високим ризиком ускладнень та летального наслідку, вчителям, співробітникам дитячих закладів, медичним працівникам) — безкоштовно.

У держави немає грошей. Дуже це нагадує 1921 рік, коли в багатьох регіонах України та Російського Поволжя голодна смерть нависла над 20 млн людей, а Ленін — Голова Ради народних комісарів, який разом із своїми спільниками Дзержинським, Троцьким, Зінов'євим та багатьма Іншими переводили сотні мільйонів американських доларів на свої приватні рахунки в банки США і Швейцарії, розводив руками: “Немає грошей”. Не було грошей в Уряду СРСР і на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи та землетрусу у Вірменії, проте вони знаходились на підтримку “братських партій” (лише за останні десять років свого існування Радянський Союз “подарував” країнам-сателітам майже 86 мільярдів доларів США), ескалацію воєн на Близькому Сході, створення підприємств та банків, що знаходились у власності КІІРС та на те, щоби їх красти (згадаймо; лише за рік до Чорнобильської катастрофи у одного тільки секретаря Президії Верховної Ради СРСР Георгадзе при обшуку його будинку було знайдено 8 кілограмів діамантів, 2 тисячі кілограмів золота, а всього цінностей на 6 мільярдів карбованців!). На невідкладні потреби людей грошей у нашої держави не вистачало ніколи. Немає й зараз.

Природно, що про свій стан здоров'я людина повинна турбуватися сама: вибирати здоровий спосіб життя, не зловживати палінням, алкоголем, не вживати незнайомих грибів та зіпсованих продуктів, бути уважною на дорозі тощо. Але все це не гарантує людині, що вона завжди буде здоровою і помре лише в час, визначений Долею.

Відомості про смертність населення у 1995 р. у працездатному віці (за даними Міністерства охорони здоров'я України) проілюстровані а наступній таблиці.

Таблиця 1

Причини смерті

Абсолютні цифри, тис.

Чоловіки, тис. (%)

Жінки. тис.

(%)

На100 тис. Чоловік

У порівнянні з 1990р..

%

Причини смерті у % до загальної смертності у працездатному віці

Нещасні випадки, отруєння 1 травми

60,3

52,0 (86.2)

8,3 (13,8)

210,4

Пiдвищення на 38,1

31,3

Хвороби системи кровообігу

57,0

48,0 (84,2)

9,0 (15,8)

198,9

Підвищення на 38,6

29,6

Злоякіснi новоутворення

31,7

22,6 (71,3)

9,1 (28,7)

110.5

підвищення на 3,5

16,5

Інші причини

43.4

34,5 (79.5)

8,9 (20,5)

151,2

підвищення на 9,8

22.6

Загальна смертність у працездатному

Вiцi

92,5

157,1 (81,6)

35,4 (18,4Ї

671,0

підвищення на 32.5

 

 

Смертність усього

792,6

 

 

 

 

15,4

підвищення на 28,1

 

 

 

Як зазначено у спеціальних дослідженнях, високий рівень травм і нещасних випадків у чоловіків, захворювань серцево-судинної системи мають прямий корелятивний зв'язок із зловживанням спиртними напоями, а поширене паління і порушення режиму харчування призводить до виникнення злоякісних пухлин органів дихання і травлення. Хворобам системи кровообігу сприяють зниження життєвого рівня населення, незадовільні умови праці на багатьох підприємствах, недостатня гігієнічна культура, дефіцит діагностичної апаратури та ефективних ліків. Загальне кількість інвалідів сягнула 1,6 млн. чоловік, у тому числі 135,5 тис. дiтей (9,0% від загальної кількості інвалідів і 1,1% від загальної кількості дітей), станом на початок 1996 р. налічувалось 1,17 млн. психічно хворих (2,3% населення України), 736,2 тис. хворих на алкоголізм (1,5% населення України) (В.Т.Шлемко, І.Ф.Бінько. Економічна безпека України: сутність і напрямки забезпечення; Монографія. — К.; НІСД, 1997. — С. 67). За рівнем захворюваності алкоголізмом і наркоманією Україна перебуває на другому місці серед країн колишнього СРСР.

Вражають й інші факти про стан здоров'я населення. Так, погіршення життєвого рівня населення, дефіцит ефективних препаратів, які не виробляють в Україні, нестача коштів на придбання ліків і рентген-флюорографічного обладнання потягли ситуацію, за якою захворюваність на туберкульоз серед населення України виросла з 16,5 тис. у 1990 р. до 21,4 тис. у 1995 р., а смертність — з 4,2 тис. у 1990 р. до 7,3 тис. у 1995 р. і продовжують зростати. На сьогодні захворюваність на туберкульоз має масштаби епідемії.

Ще більшими темпами зростає захворюваність на сифіліс. Якщо у 1990 р. таких хворих було зареєстровано 3087 чоловік (16 випадків на 100 тисяч населення), то у 1995 р. вже більше 61 тисячі (118,6 випадків на 100 тисяч населення). 68% хворих на сифіліс — це молоді жінки. Зважаючи на те, що сифілісом хворіють, як правило, у віці 20—28 років, такий стан може призвести до небезпечних соціальних і генетичних наслідків (Дай, Боже, здоров'я 1 // Голос України. — 1996. — 31 жовт.).

Щодо оздоровчої діяльності, то, скажімо, серед дітей в Україні її, за даними Держкомспорту України, здійснюють 1,5 тис. дитячо-юнацьких спортивних шкіл, серед яких 233 — спеціалізовані. Але залучено до них не більше 4—5% дітей. Крім того. ці школи здебільшого цілеспрямовано займаються підготовкою так званого олімпійського резерву, і звертають увагу передусім на дітей, здатних стати рекордсменами та чемпіонами. Більшість дітей, не кажучи вже про дорослих, не мають змоги займатися фізкультурою і спортом.

Основним нормативно-правовим актом, який регламентує питання захисту прав громадян в галузі охорони здоров'я, є Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 р. На розвиток положень Основ було прийнято багато інших нормативно-правових актів, але, на жаль, не всі вони враховують міжнародно-правові стандарти щодо захисту права людини на охорону здоров'я, зокрема ті, що містяться у Женевській декларації Всесвітньої медичної асамблеї (1948 р.). Декларації Генеральної Асамблеї ООН про права інвалідів (1975 р.). Міжнародному кодексі медичної етики (1949 р.), Декларації по правам людини і особистої свободи медичних працівників (1985 р.). Декларації по боротьбі з травматизмом (1990 р.), Гавайської декларації Всесвітньої психіатричної асоціації (1983 р.), Резолюції ООН щодо захисту осіб з психічними захворюваннями та поліпшення психіатричної допомоги (1992 р.) тощо.

Відповідно до статті 6 Основ, кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає:

- життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини, безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;

- безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище, санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає, достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;

- кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров'я;

- участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесенні пропозицій щодо формування державної політики а галузі охорони здоров'я, участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні громадської експертизи з цих питань в порядку, встановленому законодавством;

- можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров'я і проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров'я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина;

- правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я, оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я та відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди.

До обов'язків же громадян України, як зазначено у статті 10 Основ, зокрема, входить;

а) піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян;

б) у передбачених законом випадках проходити профілактичні медичні

огляди і робити щеплення;

в) подавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які знаходяться у загрозливому для їх життя і здоров'я стані.

***

Основами законодавства України про охорону здоров'я передбачено виконання державою наступних завдань з метою охорони здоров'я і життя громадян:

1) забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя територій

і населених пунктів шляхом встановлення єдиних санітарно-гігієнічних вимог до:

- планування і забудови населених пунктів;

- очистки і знешкодження промислових та комунально-побутових викидів, відходів і покидьків;

- утримання і використання жилих, виробничих і службових приміщень та територій, на яких вони розташовані;

- організації харчування та водопостачання населення;

- утримання і забою тварин тощо;

2) запобігання інфекційним захворюванням, небезпечним для виселення, шляхом забезпечення;

- планомірного науково обгрунтованого попередження, лікування, локалізації та ліквідації масових інфекційних захворювань;

- усунення від роботи осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, медичного нагляду та лікування таких осіб за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню тощо;

3) проведення обов'язкових медичних оглядів неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств, установ і організацій із шкідливими і небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб. професійна чи інша діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для оточуючих. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1994 р. Я° 532 “Про обов'язкові медичні огляди деяких категорій населення” такі огляди щомісяця повинні проходити діти віком до 1 року, а щороку — діти і підлітки віком від 2 до 17 років, учні системи профтехосвіти, студенти вищих навчальних закладів, ветерани війни і праці, особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

4) сприяння здоровому способу життя населення, зокрема, шляхом;

- здійснення заходів, спрямованих на підвищення гігієнічної культури населення;

- створення необхідних умов для заняття фізкультурою, спортом і туризмом;

- розвитку мережі лікарсько-фізкультурних закладів, профілакторіїв, баз відпочинку та інших оздоровчих закладів;

5) забезпечення населення лікувально-профілактичною допомогою, а саме:

- подання первинної лікувально-профілактичної допомоги (консультації лікаря, простої діагностики, лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичних заходів, направлення пацієнта для подання спеціалізованої допомоги), а також спеціалізованої і високоспеціалізованої допомоги;

- направлення хворих на лікування за кордон (воно здійснюється відповідно до Положення про порядок направлення громадян на лікування за кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 1995 р. № 991. Положенням, зокрема, встановлено, що питання направлення громадян на лікування за кордон порушують обласні, центральні районні (міські) лікарні, які надсилають до Міністерства охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управлінь (відділів) охорони здоров'я обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій детальний витяг з історії хвороби, надрукований у двох примірниках, обгрунтування доцільності лікування за кордоном, а також довідки про склад сім'ї хворого. Зазначені органи охорони здоров'я у разі визнання ними необхідності такого лікування надсилають ці документи до Міністерства охорони здоров'я України або видають їх хворому для подання цьому міністерству. Рішення про доцільність лікування за кордоном приймається Комісією з питань направлення на лікування за кордон на підставі висновку головного спеціаліста відповідного профілю Міністерства охорони здоров'я України);

- подання медичної допомоги в невідкладних та екстремальних ситуаціях;

- надання медичної інформації (пояснень лікаря пацієнтові в доступній формі про стан його здоров'я, мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання тощо);

6) здійснення спеціальних заходів профілактики та лікування соціальне небезпечних захворювань (туберкульоз, психічні, венеричні захворювання, СНІД, лепра, хронічний алкоголізм, наркоманія), а також карантинних захворювань. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1997 р. № 1238 з метою профілактики наркоманії та її виявлення на ранніх стадіях затверджені Перелік професій та видів діяльності, для яких е обов'язковим первинний і періодичний профілактичний наркологічний огляд, а також порядок його проведення;

7) забезпечення відповідних категорій громадян лікарськими і протезними засобами. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. № 1303 “Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань” визначені групи населення, у разі амбулаторного лікування яких лікарські засоби за рецептами лікарів відпускаються безоплатно (ветерани війни та праці, діти віком до трьох років, діти-інваліди та деякі інші) або з оплатою 50 відсотків їх вартості (інваліди І та II груп, діти віком від трьох до шести років тощо), а також категорії захворювань, у разі амбулаторного лікування яких лікарські засоби відпускаються безоплатно (онкологічні захворювання, діабет, ревматизм, сифіліс, лепра, туберкульоз, бронхіальна астма, СНІД, ВІЛ-інфекція, а всього близько 35 категорій захворювань);

8) здійснення спеціальних заходів охорони здоров'я матері та дитини та ін.

Відповідні заходи щодо охорони здоров'я і життя людини передбачені також Законами України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, “Про донорство крові та її компонентів”, “Про лікарські засоби”, “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів”. Угодою про забезпечення населення лікарськими засобами, вакцинами та іншими імунобіологічними препаратами, виробами медичного призначення і медичної техніки, що виробляються на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (Ашгабат, 1993), ратифікованою 26 квітня 1996 p., іншими нормативно-правовими актами.

Часто стан здоров'я громадян залежить від їх житлових умов. На жаль, значна частина жителів України взагалі не має житла, а ті, хто його мають, навіть у великих містах постійно зіштовхуються з проблемою неякісного житлово-комунального обслуговування, яке безпосередньо впливає на здоров'я людей. Наприклад, зимою відключається світло і опалення. Або температура води в системі опалення така, що це не забезпечує підтримання належної температури в житлових приміщеннях. Люди вимушені зігрівати своє житло з порушенням правил користування різноманітними приладами, наслідком чого стають пожежі, нещасні випадки.

Вже кілька років іде мова про необхідність запровадження заходів енергозбереження. Це одна із головних проблем держави. Але за всі ці роки держава не спромоглася навіть вирішити питання про заохочення створення підприємств по випуску пластикових віконних та дверних блоків, які вже багато років ефективно зберігають тепло майже в усіх будинках Західної Європи. В Україні ж на сьогодні такі блоки можуть дозволити собі купити тільки дуже багаті люди, але потребують їх усі.

***

Поява такого небезпечного для життя людини захворювання, як СНІД також вимагає прийняття державою адекватних ефективних заходів.

Верховною Радою України ще 12 грудня 1991 p. було прийнято Закон “Про запобігання захворюванню на СНIД та соціальний захист населення”, яким розроблено основи механізму запобігання цьому захворюванню. На підставі нього прийняті також відповідні підзаконні акти. Указом Президента України від 10 грудня 1996 р. № 1184/96 створено Національний комітет з профілактики наркоманії та захворювання на СНIД, але у 1998 p. цей Комітет ліквідовано..

З березня 1998 p. Верховна Рада України прийняла нову редакцію вказаного Закону лід назвою “Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення”.

З 1995 p. кількість ВІЛ-інфікованих збільшилась у 80 разів і на листопад 1998 р. в Україні було зареєстровано 22,5 тис. ВIЛ- інфікованих осіб, 642 особам поставлено діагноз СНІД, 279 осіб, в тому числі 24 дитини, померли (А СНІД не спить // Голос України. — 1998. — 2 груд.). Вже стало відомо, що <чума ХХ-го століття” загрожує не тільки так званим “групам ризику”. Вчені схвильовані припущенням, що вірус СНІДа схильний до постійних мутацій і. можливо, буде передаватися повітряно-капельним способом. Не варто забувати й про те, що вартість лікування від СНІДу становить близько 20 тис. доларів США на рік на одного хворого.

За даними Національного комітету України з профілактики наркоманії та СНІДу, 75—80% інфікованих — особи віком від 15 до ЗО років, 80—90% яких ін'єкційні наркомани. Лише в 1997 р. на станції переливання крові прийшли і запропонували свої послуги як донори 1100 ВІЛ-інфікованих наркоманів. Вже мали місце випадки зараження ВІЛ через донорську кров.

За прогнозами фахівців, у 2001 р. Україна буде мати 20 тис. хворих на СНІД і більше 200 тис. ВІЛ-інфікованих. 15 тис. із яких загине (А.Романцова. Трудящим — знання, бандитам — презервативи // Голос України. — 1997. — 4 листоп.; А. Романцова. Crack... Sex... СНІД // Голос України. 1997.— 23 груд.).

За таких обставин держава зобов'язана вжити заходів до розробки повністю надійних тест-систем перевірки донорської крові, закупівлі або виробництва спеціальних фільтрів для переливання крови, створення банків власної крови кожної людини, яку б вона могла використовувати протягом свого життя в разі необхідності, тощо.

Звичайно, все це потребує відповідних фінансових затрат, але ті, хто сплачує податки, тобто вносить частину своїх доходів до загальної “каси”, вправі розраховувати, що кошти ці будуть використані в суспільне корисних цілях. До речі, чинним законодавством України порядок заготівлі і зберігання власної крові та її компонентів передбачено, але за власний рахунок. Причому тарифи за зберігання їх такі, що дозволити це собі зможе далеко не кожний.

Не піддаючи сумніву необхідність поважного і гуманного ставлення до ВІЛ-інфікованих та збереження у таємниці відомостей про стан їх здоров'я, необхідно створити надійні механізми попередження використання крови цих осіб в медичних закладах. Незважаючи на офіційне невизнання існування жіночої і чоловічої проституції, треба постійно вживати заходів для своєчасного

виявлення ВІЛ-інфікованих серед них та осіб, схильних до наркоманії.

За даними Міністерства внутрішніх справ України, загальна кількість наркоманів, що перебувають на обліку, становила у 1992 р. 34,4 тис., у 1997 р. — близько 65 тис. (понад 0,1% населення), а на 1 січня 1998 р. — 70 тис. чоловік. Наркотизація населення зростає й надалі, збільшуючи при цьому і статистику хворих на СНІД, яких щомісяця виявляється маже півтори тисячі. Проте лікарі та правоохоронці стверджують, що для визначення реальної кількості хворих на наркоманію та СНІД офіційні дані про їх кількість слід збільшити щонайменше в десять разів.

На сьогодні у світі носіями вірусу є більше ЗО млн. чоловік. Щоденно заражуються СНІДом 16 тис. чоловік. При цьому ним хворіє один із кожних ста сексуально активних чоловіків, а один із кожних десяти заражених не знає про свій стан. З початку поширення епідемії СНІДу (з кінця сімдесятих років) від нього померло 11,7 млн. осіб. Всього, як вважають вчені, в світі до кінця тисячоліття буде налічуватися до 40 млн. інфікованих на СНІД (Контракт. — 1997. — 11 груд.).

Як національне лихо фахівці почали розцінювати епідемію дифтерії. За п'ять останніх років на неї захворіло 17 тис. осіб. померло 623 хворих, з них 167 дітей (Не зрадити клятві Гіппократа // Урядовий кур'єр. — 1997. — 14 черв.). Близько 75 відсотків осіб у віці до 18 років мають різноманітні патології, які в майбутньому мають сказатися на популяції людей (А. Бень, В. Королюк. Великі діти — великі клопоти // Голос України. — 1997. — 9 лип.”.

Боротьба зі СНІДом, іншими тяжкими хворобами вимагає від держави адекватних заходів: протиепідемічних, санітарно-гігієнічних та фітосанітарних, розвитку установ невідкладної допомоги, виробництва та застосування відповідних лікарських препаратів, розвитку сучасних медичних технологій тощо.

***

Останнім часом відомими широкій громадськості стали факти клонування тварин. Вперше подібні експерименти були проведені у Шотландії, де доктор І. Вілмут методом клонування отримав вівцю. Можливим стало тиражування вищих тварин і рослин з корисним для людини генотипом.

Вчені Інституту тваринництва Української аграрної академії наук останнім часом розробили метод ембріонального клонування великої рогатої худоби, який дає можливість отримувати десять і більше абсолютно ідентичних тварин (тварин-близнюків) з потрібними людині властивостями. Зрозуміло, яке значення ця біотехнологія має для племінного тваринництва.

Але у зв'язку з цими дослідженнями постали проблеми, пов'язані з можливістю клонування людей ї захист прав людини під час проведення медико-біологічних експериментів взагалі. З квітня 1997 p. в Ов'єдо (Іспанія) членами Ради Європи підписано Конвенцію”Про захист прав людини і його гідності при застосуванні досягнень біології і медицини”, а 12 березня 1997 p. Рада Європи прийняла резолюцію щодо клонування тварин і людини.

У деяких засобах масової інформації поширюється аморальна думка про доцільність застосування методу клонування з метою отримання копій різних органів і тканин людини, які мають використовуватися в трансплантологiї для подолання імунологічного бар'єру. При цьому вчені чомусь забувають про права тієї людини, яка має з'явитися на світ завдяки новому методу. Висловлюються думки про можливість клонування конкретних людей (зокрема, таких непересічних представників людства як Аврам Лінкольн або Володимир Ленін). Але знову ж — наскільки це відповідає людській моралі?

У зв'язку з появою подібних думок відомі вітчизняні фахівці — медики і біологи — висловили свою категоричну незгоду з подібними пропозиціями і зазначили, що клонування людей при будь-яких обставинах, більше того, навіть дослідження щодо клонування людей повинні бути заборонені. Це має знайти своє відображення в законах України “Про державну політику регулювання в області генетико-інженерної діяльності” та “Про можливість використання трансгенних рослин, тварин і мікроорганізмів”, проекти яких вже підготовлені (Заява групи українських вчених-біотехнолопв з приводу Європейської конвенції “Про захист прав людини і її гідності при застосуванні досягнень біології і медицини” і Резолюції Ради Європи щодо клонування тварин // Голос України.- 1997.- 7 серп.). До речі, в США вже давно виданий указ про заборону проведення досліджень щодо клонування людини.

 prev Обов'язок держави - захищати життя людини
 next Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою