За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Нормативний акт України  
Конституція України: Офіційний текст. Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою
1999 :: Нормативний акт України
Бібліографічний описЗмістПовний текстЗв'язок по розділам знань
    Останніми роками, насамперед завдяки зусиллям певного кола політиків, юристів, інших наших співвітчзників питання захисту прав людини в Україні набуло загальносуспільного масштабу і політичного значення. Ця книга містить офіційний текст Конституції України і коментар законодавства України про права та свободи людини та громадянина. Існують різні класифікації прав та свобод людини і громадянина. У цій книзі умовно виділяються три блоки вказаних прав і свобод: перший пов'язаний з правом на життя, другий з правом на свободу і треій - з правом на повагу до гідності людини. Змісту окремих прав людини і громадяна автор лише торкається та все ж підводить читача до висновку про те, що Україні потрібна нова система законодавства, основою якої повинні стати Конституція України і Кодекс законів про права та свободи людини і громадянина.

Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою

Розглядаючи право на життя, не можна залишити поза увагою проблеми продовження життя поколінь, які не можуть не турбувати громадян України.

Згідно зі статтею 16 Конституції України “збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави”,

Відповідно до статті 29 Основ законодавства України про охорону здоров'я, в інтересах збереження генофонду народу України, запобігання демографічній кризи, забезпечення здоров'я майбутніх поколінь і профілактики спадкових захворювань держава повинна постійно здійснювати комплекс заходів, спрямованих на усуненню факторів, що шкідливо впливають на генетичний апарат людини, а також створити систему державного генетичного моніторингу, організувати медико-генетичну допомогу населенню, сприяти збагаченню і поширенню наукових знань в галузі генетики і демографії. Забороняється медичне втручання, яке може викликати розлад генетичного апарату людини.

У цьому зв'язку наведемо деякі дані Міністерства статистики України, Міністерства економіки України, Міністерства охорони здоров'я України і Інституту педіатрії, акушерства і гінекології НАМН України:

- у 1996 р. кількість абортів перевищила кількість народжень у 1,5 рази. 20 тис. абортів щорічно роблять українські дівчата-підлітки, із них 0,5 тис. ще не виповнилось 14 років;

- якщо у 1990 р. на одну тисячу народжених показник смертності становив 13,84. то в 1992 р. — 13,9. 1995 р. — 14,68, а в 1996 р. — 14,9. При цьому серед сільського населення —18,3 (в Японії, Канаді, Великобританії, Франції, Німеччині у 1992— 1993 pp. цей показник становив 4—7 на одну тисячу народжених). У 1996 p. з 498 тисяч новонароджених до одного року не дожили 7,2 тисячі (приблизно стільки ж осіб щорічно гине в дорожньо-транспортних пригодах на автошляхах України);

- материнська смертність зросла від 29,8 випадків на 100 тисяч населення у 1991 р. до 36,0 у 1995 p.;

- із числа жінок репродуктивного віку 2 млн не можуть народити дитину за станом здоров'я, і кожна п'ята подружня пара — безплідна. У 1995 р. сумарний показник народжуваності, тобто кількість дітей, що може народити кожна жінка упродовж усього репродуктивного періоду свого життя, становив 1,6 дитини на одну жінку (традиції багатодітності втрачені, але для розширеного відтворення населення України необхідно, щоби вказаний показник становив 2,2—2,4 дитини). В 1997 р. понад 30% вагітних жінок були уражені анемією. Приблизно 1,9 млн із 2,4 млн молодих сімей мають намір обмежитися тільки однією дитиною. За підрахунками ж фахівців, якщо вікова структура населення за деякий час стабілізується відповідно до режиму народжуваності однієї дитини на жінку, то кількість населення зменшуватиметься наполовину кожних 25-30 років;

- якщо у 1985 р. на тисячу населення було близько 10 шлюбів, то у 1996 р. — трохи більше 6. 12% дітей народжуються І 11% виховуються одинокими матерями, кожна сьома українська сім'я є неповною;

- середній вік жінок становить близько 73, чоловіків — 62 років (приблизно" така ж тривалість життя в Марокко, Тунісі, Киргизії, Таджикистані. За показником тривалості життя Україна знаходиться приблизно на 120-му місці у світі. В Росії середній вік жінок становить 73 роки, а чоловіків — 61 рік, у Польщі, Румунії, Болгарії і Словаччині, відповідно 70 і 65 років. При цьому середня тривалість життя в Шведи становить 79 років, а в Японії, де одних тільки довгожителів понад 10 тис. чоловік — 82 роки). При цьому, з 1989 по 1995 pp. тривалість життя чоловіків в Україні скоротилась на 4,9 року, а жінок — на 2,6 року;

- показник народжуваності на 1000 жителів зменшився з 12,7 чоловік у 1990 р. до 9,1 чоловік у 1996 р. За цим показником Україна посідає передостаннє місце серед республік колишнього СРСР та країн Європи;

- якщо в 1990 p. перевищення кількості народжених над кількістю померлих становило 27,6 тис. чоловік, то в 1991 p. ця цифра становила 39,1 тис, у 1992 p. — 100,3 тис., у 1993 — 184,2 тис., у 1994 — 243,1 тис., у 1995 — 299,7 тис., у 1996 — більше 309 тис,, у 1997 — 300 тис. чоловік. За смертністю населення Україна посідає друге місце серед країн Евразії;

- кількість дітей в 1990—1997 pp. зменшилась на 7,6%, При цьому дітей до 3-х років — на 30%. У сільській місцевості справи ще гірші: в кожному четвертому селі діти не народжуються, в 10% сільських населених пунктів немає дітей до п'яти років, а в 1500 селах взагалі немає молоді у віці від 16 до 29 років;

- на медичному обліку перебуває 319тис. дітей з психо-неврологічними захворюваннями, понад 1 млн. дітей мають хвороби органів травлення, 345 тис. — крові та кровотворних органів, 284 тис. — ендокринної системи, 27 тис. — уражені дитячим церебральним паралічем;

- протягом найближчих 25-30 років кількість населення України зменшиться майже на 8-9 млн., і на початок 2026 р. становитиме близько 42 млн. чоловік. Значна частина населення буде фізично і психічно неповноцінною.

Наведені факти набувають ще більш жахливого характеру при їх порівнянні з даними, які є свідченням “турботи” держави про здоров'я нації.

Так, 17 вересня 1996 р. Кабінет Міністрів України під керуванням П. Лазаренка своєю постановою № 1138 “Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти” встановив, що віднині послуги щодо лікування безпліддя, включаючи хірургічні методи, штучне запліднення та імплантацію ембріона є платними. 12 травня 1997 р. постановою № 449 той же склад уряду додав до Переліку платних послуг, які можуть надаватися в державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти, такі послуги як консультаційна індивідуальна допомога громадянам а планування сім'ї та ведення здорового способу життя (до речі, питання про конституційність цієї постанови поставлено перед Конституційним Судом України ще на початку 1997 р., але позитивне рішення у справі прийняте Конституційним Судом України лише 1 грудня 1998 р. За цей час склад уряду України встиг змінитися, проте за півтора року ні новий уряд України, ні Президент України — гарант додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина — явно неконституційну постанову не відмінили. Більше того. Кабінет Міністрів України не виконав у встановлений Конституційним Судом України місячний термін і вимогу щодо приведення вказаної постанови у відповідність до статті 49 Конституції України).

Ще раз наведемо витяги із статті 49 Конституції України:

“Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних... програм...У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно”.

Що можна ще сказати з цього приводу?

Серед інших загроз генофонду України чи не перше місце посідає алкоголізм. За підрахунками фахівців, кожний новий літр спиртного (в перерахунку на стовідсотковий спирт) на душу населення на рік є причиною приросту 0.236% генетичне неповноцінних дітей (мутантів), навчати яких є можливість лише в спеціальних школах для розумове чи фізично неповноцінних.

У середині 80-х років, тобто під час розквіту антиалкогольної кампанії, в колишньому СРСР на душу населення припадало 8,5 літри спиртного. Це було еквівалентне появі на світ на території України понад 2% дефективних дітей на рік — дебілів, психопатів, напівсліпих чи сліпих, напівглухих чи глухих, з поганок” координацією рухів, з іншими фізичними вадами.

А скільки тепер припадає спиртного на душу населення з урахуванням того факту, що уряд України намагається покращити показники бюджету за рахунок алкогольної монополії (за даними відділу розвитку національної економіки Кабінету Міністрів України обсяги виробництва алкогольних напоїв в 1997 р. зросли проти 1996 р. на 12,9%)? Якщо навіть виходити із того факту, що українські підприємства щорічно розливають 30 млн декалітрів лікеро-горілчаних виробів, тобто по 6 літрів на душу населення (Ліпше менше, та краще// Урядовий кур'єр. — 1998. — 31 груд.). і не враховувати імпорт, виробництво спиртних напоїв інших, крім лікеро-горілчаних, видів та пива, то це означає, що із близько 450 тис. дітей, що народжуються щорічно в Україні, майже 7 тис. мають фізичні та психічні вади, викликані саме алкоголем.

Крім того, на офіційному обліку в Україні перебуває 14 тис. дітей-алкоголіків, хоча ще у 1989 р. і потреби а такому обліку мабуть не існувало.

Нарешті, тільки протягом 1997 р. від надмірного вживання або вживання неякісних алкогольних напоїв в Україні загинуло понад 9,2 тис. чоловік.

Не менш загрозливою є тенденція збільшення рівня тютюно-паління. За розрахунками Світового банку, який визначив баланс прибутків І збитків від тютюну в світі у 200 млрд. доларів США щороку, експерти обчислюють збитки України приблизно у 2 млрд. доларів. Але фінансовий бік питання тут не головний. Лякає інше; в Україні палить кожна третя-четверта жінка у дітородному віці (20—39 років), уже пробували палити 30% хлопчиків і 7% дівчаток до 11 років, а серед 29 млн. працездатного населення палить майже 42% — 12 млн. (8,4 млн. чоловіків і 3,6 млн. жінок). За статистикою ж, на кожні 1000 тонн тютюнової продукції в кінцевому рахунку припадає 1000 смертей. Щорічно від паління, яке є фактором ризику понад 25 захворювань, вмирає 120 тис. осіб. Очікується, що в 2020 р. вживання тютюну спричинить більше 22% смертей.

***

Розв'язання проблем, пов'язаних Із збереженням генофонду українського народу, неможливе без охорони державою сім'ї, дитинства і материнства.

Саме тому в статті 51 Конституції України зазначається:

“Шлюб грунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.

Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Сім'я, дитинства, материнство і батьківство охороняються державою”.

Більш детально ці питання регулюються Кодексом про шлюб та сім'ю (КпШС) України. Ним, зокрема, встановлені:

- порядок і умови укладання шлюбу, припинення шлюбу та визнання його недійсним;

- особисті та майнові права та обов'язки подружжя;

- особисті права та обов'язки батьків і дітей, права батьків І

дітей на майно, а також аліментні обов'язки батьків, дітей, інших членів сім'ї та родичів;

- порядок і умови усиновлення, встановлення і припинення опіки та піклування, права і обов'язки опікунів та піклувальників;

- порядок реєстрації актів громадянського стану та ін. Згідно з пунктом 3 статті 16 Загальної декларації прав людини і пунктом 1 статті 23 Міжнародного пакту про цивільні й політичні права від 16 грудня 1966 р. сім'я є природним і основним осередком суспільства і має право на захист з боку суспільства і держави.

Відповідно до статті 5 КпШС України держава виявляє піклування про сім'ю, материнство і дитинство шляхом:

а) створення і розвитку широкої мережі родильних будинків, дитячих ясел і садків, шкіл-інтернатів та інших дитячих закладів;

б) організації і вдосконалення служби побуту та громадського харчування;

в) виплати допомоги в разі народження дитини, надання допомоги і пільг одиноким матерям і багатодітним сім'ям, а також

: інших видів допомоги сім'ї;

г) здійснення спеціальних заходів по охороні праці і здоров'я жінок, створення умов. які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством;

д) правового захисту, матеріальної і моральної підтримки материнства і дитинства, включаючи надання жінкам відпусток по вагітності і родах із збереженням утримання та надання інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Щодо розвитку родильних будинків та інших дитячих закладів, вдосконалення служби побуту та громадського харчування, всім зрозуміло, що за відсутності належного фінансування ці положення законодавства залишаються деклараціями. Щодо державної матеріальної допомоги, дійсно. Законом України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми" від 21 листопада 1992 р. передбачені таки її види, як допомога по вагітності та пологах, одноразова допомога при народженні дитини, допомога по нагляду за дитиною, допомога на дітей одиноким матерям та ін.

Але порахуємо, чого варта ця допомога. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 р. № 832 “Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян”, вона призначається в таких розмірах:

а) 35 гривень 80 копійок — одноразова допомога при народженні дитини;

б) 20 гривень 90 копійок — допомога непрацюючим особам і 18 гривень — допомога працюючим особам, які зайняті доглядом за чотирма (!) і більше дітьми віком до 16 років;

в) 16 гривень 60 копійок — допомога працюючим особам і 5 гривень 20 копійок — допомога непрацюючим особам по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

г) 9 гривень — допомога на дітей військовослужбовців строкової служби;

д) 2 гривні 70 копійок — тимчасова допомога на дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів.

Коментарі тут, мабуть, зайві.

Те, що проблеми сім'ї залишаються в Україні складними, було підкреслено і в Основних напрямах соціальної політики на 1997— 2000 роки, схвалених указом Президента України від 18 жовтня 1997 p. № 1166/9T. У них, зокрема, зазначено, що а 1996 р. на 1 тисячу жителів країни було зафіксовано в шлюбів і 3,8 розлучень. Зростає кількість дітей, які народжуються поза шлюбом. Загальний показник народжуваності зменшився до 9,1 особи на 1 тисячу населення, а смертності збільшився до 15,2 особи на 1 тисячу населення.

Захистити сім'ю і дітей неможливо, не організувавши відповідного ставлення до жінки. Але з цим в нашій країні Існує багато проблем. На сьогодні жіноча злочинність серед загальної кількості злочинів займає наче Й незначну частку — лише 4%, але непокоїть те, що ця злочинність зростає, і насамперед за рахунок таких тяжких злочинів, як розбій, бандитизм, викрадання дітей тощо. На початок 1997 р. в місцях позбавлення волі утримувалось понад б тис. жінок, з яких 53% відбували покарання у вигляді позбавлення волі повторно, а 3% були визнані особливо небезпечними рецидивістками (О.Чукаєва. Чи треба жінок позбавляти волі? // Урядовий кур'єр. — 1997. — 13 лют.).

Про те, які засоби виживання в нинішніх умовах застосовуються жінками і дівчатами, певне уявлення дають об'яви, якими пістрявіють рекламні газети: “3а гроші народжу дитину”, “Чарівні сумують”, “Елітні панночки”, “Емануель цілодобово”, “Красуня надасть Інтимні послуга вдома”.

***

У статті 52 Конституції України проголошено: “Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за заковом.

Утримання та виховання дітей-сиріт i дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей”.

З 27 вересня 1991 р. набула чинності для України Конвенція про права дитини, яка була прийнята резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989р.

Цією Конвенцією передбачені, зокрема, такі права дитини, як право на життя, на громадянство, на свободу думки, совісті i релігії та інші, які є загальновизнаними правами громадян. Крім того Конвенція передбачає і специфічні права дитини, зокрема:

- право знати своїх батьків і право на їх піклування;

- право на збереження індивідуальності;

- право на те, щоби дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного

закону і процедур, що таке розлучення є необхідним в інтересах дитини (наприклад, батьки жорстоко поводяться з дитиною);

- право дитини, яка позбавлена сім'ї, на особливий захист і допомогу та ін.

Стаття 24 Конвенції серед інших обов'язків кожної держави-учасниці передбачає вжиття заходів щодо;

а) зниження рівня смертності немовлят і дитячої смертності;

б) забезпечення надання необхідної медичної допомоги та охорони здоров'я всіх дітей;

в) боротьби з хворобами і недоїданням;

г) надання матерям належних послуг по охороні здоров'я у допологовий і післяпологовий періоди,

д) забезпечення інформацією щодо здоров'я батьків і дітей, розвитку просвітницької роботи у галузі профілактичної медичної допомоги та планування розміру сім'ї.

Відповідно до обов'язків, взятих на себе Україною у зв'язку з ратифікацією Конвенції, були здійснені певні заходи. Так, указом Президента України від 18 січня 1996 р. № 63/98 затверджена Національна програма “Діти України”, яка є довгостроковим документом, спрямованим на поліпшення всіх сторін життя дітей в нашій країні. Указом Президента України від 2 липня 1996 р. № 494/96 створена Українська дитяча спеціалізована лікарня — унікальний заклад по наданню найвищого рівня спеціалізованої допомоги дітям і матерям. Указом Президента України від 20 листопада 1996 р. № 1104/96 утворено Національний фонд соціального захисту матерів і дітей “ Україна — дітям”.

Свого часу в Міністерстві юстиції України були зареєстровані й інші фонди та об'єднання, які здійснюють благодійну діяльність щодо дітей — Міжнародний благодійний фонд “Допомога дітям Чорнобиля”, Громадський благодійний фонд “Діти — майбутнє України “, Міжнародний громадський благодійний фонд сприяння і підтримки дитячої творчості, спорту та інтелекту “KAMI”, Міжнародний благодійний фонд “Допомога дітям” та інші. В мережі закладів для дітей, які потребують соціальної допомоги та реабілітації, налічується сьогодні 840 установ.

Постановами Кабінету Міністрів України, прийнятими у 1996—1997 pp., передбачені відповідні заходи по реалізації Програми “Діти України”. Так, 31 серпня 1996 p. прийняті постанови № 1032 “Про гарячі обіди дітям-сиротам та дітям із малозабезпечених сімей” і .№ 1031 “Про встановлення плати за користування підручниками в загальноосвітніх школах”, якими відповідні категорії дітей з 1 вересня 1996 p. забезпечуються безплатними гарячими обідами та звільняються від плати за користування підручниками. Постановою N 323 від 14 квітня 1997 р. “Про організаційне і фінансове забезпечення відпочинку та оздоровлення дітей в Україні” передбачені конкретні заходи щодо організації і забезпечення відпочинку та оздоровлення дітей, зайнятості підлітків у літню пору, стимулювання дитячих оздоровчих закладів. Постановою № 336 від 14 квітня 1997 р. “Про деякі питання організації оздоровлення дітей, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” затверджено перелік, до якого увійшли понад 150 санаторно- реабілітаційних закладів та передбачено щорічне виділення майже 380 путівок. Відповідно до постанови від 12 травня 1997 р. № 449 всі види медичних послуг дітям надаються лікувально- і санітарно-профілактичними закладами безоплатно.

Водночас досі не прийняті передбачені Програмою “Діти України” законодавчі акти щодо захисту прав неповнолітніх в умовах приватизації житла і укладання відповідних цивільно-правових угод. не внесені до Кодексу законів про працю України доповнення щодо регулювання трудових відносин підлітків, створення надійних правових гарантій для безпеки їх здоров'я, не розроблено механізму і процедури розгляду скарг дітей на жорстоке поводження з ними в сім'ї і поза нею. Існують значні проблеми і з організацією виконання Програми “Діти України”. 4 грудня 1998 p. Кабінет Міністрів України прийняв постанову Д° 1929 ”Про заходи щодо посилення охорони материнства та дитинства”. Але ознайомлення з переліком цих заходів щонайменше розчаровує: документ пістрявіє знайомими до болю словосполученнями — “розробити проект програми”, “підготувати пропозиції”, “вивчити питання”, “узагальнити результати”, “сприяти утворенню дитячих будинків сімейного типу”, “провести семінари”, “активізувати роботу”, “провести дослідження”, “подавати інформацію”, “провести низку “круглих столів””, “вживати заходів” тощо. Із двадцяти п'яти заходів лише декілька безпосередньо спрямовані на посилення охорони материнства і дитинства.

Указом Президента України від 17 жовтня 1997 p. № 1153/ 97 затверджені Заходи щодо поліпшення становища дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків. Ними передбачені напрями запобігання соціальному сирітству, поліпшення умов для розвитку, виховання та освіти дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, створення умов для соціальної адаптації зазначених категорій дітей. Їх матеріального забезпечення тощо. Заходами передбачена також розробка проектів Закону України “Про охорону дитинства”. Положення про прийомну сім'ю, нової редакції Правил опіки і піклування. На виконання цих Заходів створено, зокрема, 57 притулків для неповнолітніх. Як позитивний приклад реалізації Заходів можна навести факт затвердження наказом Державної митної служби України та Міністерства фінансів України від 24 вересня 1998 р. № 598/223 Порядку обліку та безкоштовної передачі дитячих речей, затриманих митними органами та конфіскованих у встановленому порядку, та таких, за якими не звернувся власник до закінчення терміну їх зберігання під митним контролем. Алей цей факт чомусь викликає смуток. Може тому, ідо дітям-сиротам, згідно з Порядком, не може бути передано одяг із натурального хутра та шкіри, або тому, що якість матеріального забезпечення відповідних дитячих закладів поставлена державою в пряму залежність від кількості випадків контрабанди та порушення митних правил тобто чим більше правопорушень на митному кордоні України, тим краще житимуть діти-сироти. Щось єзуїтське є в цьому.

За офіційною статистикою, в Україні налічується близько 80 тис. дітей-сиріт і таких, що залишилися без піклування батьків, серед них близько 38 тис. безнаглядних дітей та підлітків, 80— 90% з яких мають одного чи двох батьків. Понад 14 тис. дітей мають батьків-алкоголіків. На обліку в міліції перебуває 51 тис. малолітніх правопорушників, а питома вага злочинів, скоєних неповнолітніми, у загальній структурі злочинності становить 20%. Близько 12 тис. дітей у віці від 7 до 15 років не учаться незважаючи на те, що Конституція України передбачає обов'язковість загальної середньої освіти.

А ось один із прикладів того, як не на папері, а в реальній дійсності Уряд України піклується про дітей.

Законом “Про Державний бюджет України на 1998 рік” передбачено надання місцевим бюджетам коштів на харчування та інші заходи установам, в яких утримуються діти-сироти (захищена стаття бюджету). Станом на 17 квітня 1998 p. Міністерство фінансів України здійснило передачу грошей в сумі 11,8 млн. грн. шляхом віднесення їх на взаємні розрахунки державного бюджету з місцевими бюджетами. Таким чином, на вказану суму лише зменшена заборгованість місцевих бюджетів перед державним, а реальних коштів діти-сироти не отримали (Виступ голови Рахункової палати Валентина Симоненка на сесії Верховної Ради України 19 травня 1998 року // Голос України. — 1998. — 22 трав.).

***

На сьогодні в Україні налічується близько 14 мла сімей, а них 2,4 млн — молодих. Діти складають майже чверть усього населення України — 12,2 млн.

Літом 1997 р. у Відні (Австрія) проходили XXV сесія Конференції європейських міністерств у справах сім'ї, учасники якої акцентували увагу на “примиренні” професійного і сімейного життя. Зокрема, йшлося про створення умов для зручної праці жінок-матерів, гнучкості робочого часу, системи пiльг сім'ям з дітьми тощо. Але Україну зараз хвилює інше; в країні існує 348 центрів соціальної допомоги, а потрібно удвічі більше; створено 57 притулків для неповнолітніх, а треба не менше ста; 160 тис дітей проживають у неблагополучних сім'ях і 2,5 млн дітей — в малозабезпечених чи неповних, мережа дитячих будинків сімейного типу не розвивається, оскільки стимулів для цього фактично не існує.

Зрозуміло, що в умовах економічних негараздів в країні важко знаходити кошти для фінансування відповідних соціальних програм підтримки сім'ї і дитинства. Але зрозуміло й інше; є питання, вирішення яких не можна тривалий час відкладати, посилаючись на брак коштів.

***

Що стосується відповідальності за. порушення права на охорону здоров'я, а також прав дітей і законодавства про шлюб та сім'ю, то треба зазначити, що у Кримінальному кодексі України містяться лише окремі розрізнені норми.

Це, зокрема, норми статей 98, 105 КК, за якими лікаря може бути притягнуто до відповідальності за необережне вбивство пацієнта або необережне заподіяння тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження. Стаття 108 передбачає відповідальність за зараження венеричною хворобою, стаття 108' — за ухилення від Її лікування, стаття 108-2 — за зараження вірусом імунодефіциту людини, стаття 108-3 — за зараження вірусом імунодефіциту людини медичними, фармацевтичними працівниками та працівниками інших сфер, стаття 108-4 — за розголошення відомостей про проведення медичного огляду на зараження вірусом імунодефіциту людини. Статті 109 і 110 КК передбачають відповідальність за незаконне проведення аборту і за примушування жінки до вчинення аборту, а стаття 113 — за ненадання допомоги хворому особою медичного персоналу. За такі дії, як злісне ухилення від сплати аліментів на утримування дітей і ухилення від сплати коштів на утримування непрацездатних батьків відповідальність настає, відповідно, за статтями 114 і 116 КК. Статтями 115,115" І 115а КК встановлено відповідальність за зловживання опікунськими правами і залишення підопічних дітей без нагляду і допомоги, розголошення таємниці усиновлення і незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння). Викрадення чужої дитини може потягти відповідальність за статтею 124, а торгівля дітьми — за статтею 124-1 КК.

Передбачені Кримінальним кодексом України, але практично не застосовуються норми, що встановлюють відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, проституцією, азартними іграми, а так само використання дітей для цілей паразитичного існування (стаття 208), доведення неповнолітнього до стану сп'яніння (стаття 208-1), втягнення неповнолітніх у немедичне вживання лікарських та інших засобів, що викликають одурманювання (стаття 208-2) тощо.

На наше глибоке переконання, норми КК України, що встановлюють відповідальність за порушення прав дитини, мають бути розроблені з урахуванням вимог всіх чинних актів законодавства про дитинство, шлюб і сім'ю, і згруповані в окрему главу КК. В правоохоронних органах повинні бути створені спеціальні оперативно-слідчі підрозділи, завданням яких були б профілактика, виявлення і розслідування злочинів проти дітей.

 

 prev Кожен має право захищати своє життя і здоров'я
 next Кожен має право на безпечне довкілля