За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Нормативний акт України  
Конституція України: Офіційний текст. Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина
Ті, хто працює, мають право на страйк
1999 :: Нормативний акт України
Бібліографічний описЗмістПовний текстЗв'язок по розділам знань
    Останніми роками, насамперед завдяки зусиллям певного кола політиків, юристів, інших наших співвітчзників питання захисту прав людини в Україні набуло загальносуспільного масштабу і політичного значення. Ця книга містить офіційний текст Конституції України і коментар законодавства України про права та свободи людини та громадянина. Існують різні класифікації прав та свобод людини і громадянина. У цій книзі умовно виділяються три блоки вказаних прав і свобод: перший пов'язаний з правом на життя, другий з правом на свободу і треій - з правом на повагу до гідності людини. Змісту окремих прав людини і громадяна автор лише торкається та все ж підводить читача до висновку про те, що Україні потрібна нова система законодавства, основою якої повинні стати Конституція України і Кодекс законів про права та свободи людини і громадянина.

Ті, хто працює, мають право на страйк

Статтею 44 Конституції України гарантується: "Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних iнтересів.

Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей.

Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку.

Заборона страйку можлива лише на підставі закону”.

Право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів вперше було визначено статтею 8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 р.

Страйковий рух взагалі є крайнім проявом незадоволення працівників економічною, політичною і соціальною політикою держави і в окремих випадках становить суттєву загрозу безпеці держави. З іншого боку, не можна забувати, що за неефективністю державного управління страйковий рух є засобом впливу на урядові структури і має на меті примушування їх до переосмислення окремих напрямків стратегії розвитку економіки, політики, соціальної сфери і вжиття необхідних заходів.

У 1990-1993 pp. масштаби і кількість страйків в Україні щорічно зростали і досягли свого максимуму у 1993 p., коли вони відбулися на 485 підприємствах за участю 260 тис. працівників, а внаслідок страйків було втрачено 2676 тис. робочих днів. Відношення втрачених робочих днів до кількості страйкуючих становило приблизно 10/1, що, як зазначають експерти Міжнародної організації праці, значно перевищувало міжнародний стандарт. У 1994-1995 pp. страйковий рух пішов на спад. Але у 1996 p. ситуація кардинально змінилась: у першій половині цього року відношення втрачених робочих днів до кількості страйкуючих становило вже 13/1, шахтарський страйк дезорганізував виробничу, транспортну та житлово-комунальну сферу. Проте затримання правоохоронними органами організаторів блокування транспортних магістралей і порушення кримінальних справ проти них мало міжнародний резонанс. 17 партій і громадських організацій України подали звернення до Ради Європи про порушення прав людини в Україні. Стурбованість з приводу дискримінації та перешкоди діяльності Незалежної профспілки гірників України висловили ряд іноземних і міжнародних профспілок. Великого масштабу набули не тільки шахтарські, а й іншi страйки, зокрема, в галузі освіти (Національна безпека України, 1994-1996 pp. - К-: НІСД, 1997. - С. 51-53).

Законом, посилання на який робиться у статті 44 Конституції України, є Закон України *Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)* від 3 березня 1998 р., розділ ПІ якого присвячений порядку здійснення права на страйк. Згідно зі статтями 17-34 цього Закону страйк - це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Страйк може бути розпочато, якщо примирні процедури не привели до вирішення колективного трудового спору (конфлікту, або власник чи уповноважений ним орган (представник) ухиляється від примирних процедур або не виконує угоди, досягнутої в ході вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Нікого не може бути примушено до участі або до неучасті у страйку.

Визнати страйк незаконним може тільки суд у випадках, визначених у статті 22 вказаного Закону (наприклад, якщо страйк оголошений з вимогами про зміну конституційного ладу, або проводиться під час здійснення примирних процедур тощо).

Забороняється проведення страйку:

а) за умов, якщо припинення працівниками роботи створює загрозу життю і здоров'ю людей, довкіллю або перешкоджає запобіганню стихійному лику, аваріям, катастрофам, епідеміям та епізоотіям чи ліквідації Їх наслідків;

б) актом Верховної Ради України або Президента України тимчасово - у разі оголошення надзвичайного стану;

в) у разі оголошення воєнного стану;

г) працівників (крім технічного та обслуговуючого персоналу) органів прокуратури, суду. Збройних Сил України, органів державної влади, безпеки та правопорядку. "Органи правопорядку" - це новий термін у законодавстві, тому важко сказати, які саме органи мали на увазі розробники цього Закону. Звичайно використовується термін "правоохоронні органи", зміст якого визначено у статті 2 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" (це органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони тощо). Але зауважимо, що в окремих Законах України міститься пряма заборона організовувати страйк та брати участь у страйку:

- працівникам міліції (стаття 18 Закону "Про міліцію”);

- військовослужбовцям усіх військових формувань України

(стаття 5 Закону “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей");

- державним службовцям (стаття 16 Закону “Про державну службу”).

Відповідно до пункту 2 статті 8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права суб'єктивні обмеження щодо права на страйк можуть стосуватися лише осіб, які входять у склад збройних сил, поліції або адміністрації держави.

Крім того, згідно зі статтею 18 Закону України “Про транспорт” від 10 листопада 1994 р. страйк на підприємствах транспорту може проводитись у разі невиконання адміністрацією підприємства умов тарифних угод, крім випадків, пов'язаних з перевезенням пасажирів, обслуговуванням безперервно діючих виробництв, а також, коли страйк становить загрозу життю і здоров'ю людей.

Статтями 32-33 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” визначені загальні підстави відповідальності за порушення законодавства про страйк.

Так, до дисциплінарної або адміністративної відповідальності мають притягуватися особи, які;

- є організаторами страйку, визнаного судом незаконним;

- не виконують рішення про визнання страйку незаконним;

- перешкоджають припиненню незаконного страйку. До кримінальної відповідальності притягаються особи, в тому числі посадові, які примушують працівників до участі у страйку або, навпаки, перешкоджають участі у страйку шляхом насильства чи погрозою застосування насильства, або шляхом інших незаконних дій, покарання за які передбачено законодавством. Кримінальний кодекс України не містять норми, яка б прямо передбачала відповідальність за порушення права на страйк. Тому громадянин, який вчинив одне із зазначених діянь, може бути притягнутий до кримінальної відповідальності лише за конкретні дії, пов'язані із застосуванням ним насильства, погроз тощо (на підставі, скажімо, статей 100, 101,102,106, 107 та ін.), а посадова особа - за зловживання владою чи посадовим становищем або перевищення влади чи посадових повноважень (статті 165, 166, 254, 254а КК).

 prev Кожен, хто працює, має право на відпочинок
 next Громадяни мають право на соціальний захист