За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Нормативний акт України  
Конституція України: Офіційний текст. Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина
Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості
1999 :: Нормативний акт України
Бібліографічний описЗмістПовний текстЗв'язок по розділам знань
    Останніми роками, насамперед завдяки зусиллям певного кола політиків, юристів, інших наших співвітчзників питання захисту прав людини в Україні набуло загальносуспільного масштабу і політичного значення. Ця книга містить офіційний текст Конституції України і коментар законодавства України про права та свободи людини та громадянина. Існують різні класифікації прав та свобод людини і громадянина. У цій книзі умовно виділяються три блоки вказаних прав і свобод: перший пов'язаний з правом на життя, другий з правом на свободу і треій - з правом на повагу до гідності людини. Змісту окремих прав людини і громадяна автор лише торкається та все ж підводить читача до висновку про те, що Україні потрібна нова система законодавства, основою якої повинні стати Конституція України і Кодекс законів про права та свободи людини і громадянина.

Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості

Стаття 23 Конституція України встановлює: “Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей і та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток як її особистості.

Право на свободу, яку треба розуміти як незалежність, як можливість людини згідно з власними світоглядними уявленнями і без будь-яких обмежень проявляти свою волю в своїх висловлюваннях і діяльності, самостійно робити свідомий вибір відповідно до своїх переконань, є природнім правом кожної людини.

Проте, зрозуміло, що, оскільки кожна людина живе серед iнших людей, її свобода не повинна бути повною, як не повинна бути необмеженою влада окремих осіб або органів. Безумовність особистої свободи існувала лише як ідеал анархістських рухів, особливо характерних для минулих століть. Але тоді право на свободу розглядалося перш за все з економічної точки зору — як право мати приватну власність і вільно займатися економічною продуктивною діяльністю, а сама свобода протиставлялася рабству. Дійсно, якщо розуміти рабство як стан, коли воля людини є цілком підкореною волі інших людей або їх груп, мову про свободу вести не можна. Але рабство може бути замаскованим, і в такому вигляді існувати поза межами рабовласницького строю, мати зовнішній не протиправний вигляд і навіть захищатися актами законодавства.

Як випливає із статті 1 Додаткової конвенції про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, суміжних з рабством (Женева, 1956 p.), рабством та суміжними з ним інститутами і звичаями є :

а) борговий полон, тобто становище, яке виникає внаслідок закладу боржником у забезпечення боргу своєї особистої праці або праці залежної від нього особи, якщо цінність виконуваної роботи, що належним чином визначається, не зараховується в погашення боргу або якщо тривалість цієї роботи не обмежена і характер її не є визначеним;

б) кріпосний стан , тобто таке користування землею, при якому користувач зобов'язаний згідно із законом, звичаєм чи угодою жити і працювати на землі, яка належить іншій особі, і виконувати певну роботу для такої іншої особи за винагороду або без такої, і не може змінити цей свій стан;

в) будь-який інститут чи звичай, в силу якого:

- жінку обіцяють видати або видають заміж, без права відмови з її боку, її батьки, опікун, сім'я чи будь-яка інша особа або група осіб за винагороду грішми чи натурою;

- чоловік жінки, його сім'я чи його клан мають право передати її іншій особі за винагороду або іншим чином;

- жінка після смерті чоловіка передається у спадок іншій особі;

г) будь-який інститут чи звичай, в силу якого дитина або підліток у віці до 18 років передається одним чи обома своїми батьками або своїм опікуном іншій особі за винагороду чи без такої з метою експлуатації цієї дитини чи підлітка або його праці.

Слід погодитись з тим, що наведені визначення стосуються не тільки минулих століть або слаборозвинених країн Африки, Азії, Південної Америки тощо.

Не можна не помітити, що визначення кріпосного стану нагадує становище, в якому не так давно знаходились українські колгоспники та їх діти, які не мали змоги без дозволу відповідного керівництва залишити місце свого проживання і праці. А чи не нагадує борговий полон становище, в якому нині опинилася велика кількість робітників і службовців, котрі повинні без затримки сплачувати квартирну плату, інші комунальні платежі, платити за проїзд в комунальному транспорті тощо, але при цьому місяцями не отримують заробітної плати від державних та комунальних підприємств, на яких працюють?

За свідченням засобів масової інформації є непоодинокі приклади і того, що торгівля дітьми та жінками, примусова проституція в останні роки набули розповсюдження як вид незаконного бізнесу. За даними 00Н, торгівля людьми займає третє місце по прибутковості після торгівлі зброєю і наркотиками. “Живий товар” користується попитом в країнах, де проституція носить легальний чи напівлегальний статус — Німеччині, Бельгії, Нідерландах, Італії, Ізраїлі, Туреччині тощо. За повідомленням консульства України в Греції, примусовою проституцією лише в Афінах і Салоніках займається близько 3 тис. молодих українок. У всьому світі купується і продається близько 1 млн жінок, при цьому чверть — із країн колишнього СРСР.

У зв'язку з цим доречно нагадати таке. Перша міжнародна конференція із запобігання продажу жінок відбулась у Франції ще в 1895 p. 15 лютого 1955 p. набула чинності для України Конвенція 00Н по боротьбі з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами від 21 березня 1949 p., відповідно до якої наша держава взяла на себе зобов'язання піддавати покаранню кожного, хто:

а) для задоволення похоті іншої особи зводить, схиляє або спокушає в цілях проституції іншу особу, навіть з її згоди;

б) для задоволення похоті іншої особи експлуатує проституцiю іншої особи, навіть з її згоди;

в) утримує будинок терпимості або керує ним. або свідомо фінансує чи приймає участь в його фінансуванні;

г) здає в оренду або знімає будівлю чи інше місце завідомо для їх використання в цілях проституції третіми особами;

д) готується до вчинення зазначених вище дій чи робить замах на їх вчинення, а так само є співучасником таких дій.

Кримінальний кодекс України донедавна передбачав відповідальність лише за втягнення в проституцію неповнолітніх, за утримання домів розпусти та звідництво для розпусти (статті 208 і 210). Але ці склади злочинів не охоплювали собою всі перелічені в Конвенції дії, за які має бути встановлена кримінальна відповідальність.

Законом від 18 квітня 1998 p. KK України було доповнено статтею 1241. яка встановила відповідальність, зокрема, за відкрите чи таємне заволодіння людиною, пов'язане з законним чи незаконним переміщенням за згодою або без згоди особи через державний кордон України або без такого для подальшого продажу або іншої сплатної передачі з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, залучення в боргову кабалу, усиновлення в комерційних цілях тощо.

Проте протягом кількох місяців після прийняття цієї статті в Україні не було порушено жодної кримінальної справи за фактом торгівлі жінками. Однією із причин цього є невдала конструкція правової норми, а також те, що кримінальний закон сам по собі не здатен суттєво вплинути на ситуацію. Існує потреба у розвитку міжнародного співробітництва а цих питань, вжитті певних економічних та організаційних заходів.

Відомо, що в людині поєднується біологічне і соціальне.

Біологічне, тобто людський егоїзм, прагне до повної, необмеженої свободи. Найменше егоїзму у рабів, для яких свобода у вищому розумінні цього слова є чимось незрозумілим і недосяжним. Але давно помічено, що не можна надавати окремим особам і більшої свободи, аніж та, якою вони у змозі скористатися. Прагнення до найбільшої свободи кожної окремої людини повинно підтримуватися державою і суспільством, але водночас стримуватися в правомірних інтересах інших людей, груп людей, держави, суспільства, світової спільноти. Тобто мета держави не а тому. щоб пригнічувати біологічне в людині та підтримувати соціальне, а в тому, щоб гармонійно поєднувати їх.

З цього приводу дозволимо собі навести висловлювання відомого англійського філософа Джона Локка: “Якщо людина в природному стані є настільки вільною... рівною найвидатнішим людям і нікому не підкореною, то чому розлучається вона із своєю свободою... і підкоряє себе владі і керівництву якоїсь іншої сили?

На це напрошується очевидна відповідь, що, хоча в природному стані вона й володіє подібним правом, все ж користування ним вельми ненадійне і йому постійно загрожує посягання інших. Адже оскільки всі є володарями в тому ж ступені, як і вона сама. оскільки кожна людина є рівною їй. а більша частина людей не дуже суворо дотримується рівності і справедливості, то користування власністю, яку вона має в цьому стані, є досить небезпечним, досить ненадійним. Це спонукає її а готовністю відмовитися від такого стану, який, хоча й є вільним, але наповнений страхами і безперервними побоюваннями; не без причини вона розшукує та готова приєднатися до суспільства тих. хто вже об'єднався або збирається об'єднатися заради взаємного збереження власного життя, свободи і володінь...” (ЛоккДж. Два трактата про правление // Локк Дж- Соч.: в 3-х т. — М., 1988. — Т. 3. — С. 334).

Конституцією України передбачені всі права і свободи людини, які є природними, а також ті, які декларовані Організацією Об'єднаних Націй, іншими міжнародними організаціями і звичайно проголошуються в конституціях так званих цивілізованих. держав: право на життя, на приватну власність, на працю і на. страйк, свобода пересування, думки і слова і багато інших. При цьому зміст і обсяг зазначених прав і свобод не можуть звужуватися. Водночас, відповідно до статей 23, 68 Конституції України, реалізація прав і свобод кожною окремою людиною не повинна порушувати прав і свобод, честі і гідності інших людей.

Інакше кажучи, свободу людини в Україні можна розуміти як можливість здійснювати передбачені Конституцією і законами України права, проявляти свою волю без будь-яких обмежень, якщо такі обмеження прямо не передбачені законами.

Крім того, свобода людини полягає і в тому, що тільки від власній волі особи залежить, чи обмежувати їй свою свободу також нормами моралі, релігійними або корпоративними нормами.

 prev Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені
 next Ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством