За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Нормативний акт України  
Конституція України: Офіційний текст. Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина
Громадянин україни не може бути позбавлений громадянства
1999 :: Нормативний акт України
Бібліографічний описЗмістПовний текстЗв'язок по розділам знань
    Останніми роками, насамперед завдяки зусиллям певного кола політиків, юристів, інших наших співвітчзників питання захисту прав людини в Україні набуло загальносуспільного масштабу і політичного значення. Ця книга містить офіційний текст Конституції України і коментар законодавства України про права та свободи людини та громадянина. Існують різні класифікації прав та свобод людини і громадянина. У цій книзі умовно виділяються три блоки вказаних прав і свобод: перший пов'язаний з правом на життя, другий з правом на свободу і треій - з правом на повагу до гідності людини. Змісту окремих прав людини і громадяна автор лише торкається та все ж підводить читача до висновку про те, що Україні потрібна нова система законодавства, основою якої повинні стати Конституція України і Кодекс законів про права та свободи людини і громадянина.

Громадянин україни не може бути позбавлений громадянства

У статті 25 Конституції України зазначено: “Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

Громадянин України не може бути вигнаний за межi України або виданий iншiй державi.

Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами”.

Основним нормативно-правовим актом, який визначає права і свободи людини у зв'язку з існуванням інституту громадянства, є Закон України “Про громадянство України” від 16 квітня 1997 p. При його розробці були враховані норми Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., Конвенції, що регулює деякі питання, пов'язані з колізією законів про громадянство від 12 квітня 1930 р., Конвенції про статус апатридів від 28 вересня 1954 р., Конвенції про скорочення безгромадянства від 30 серпня 1961 р., Конвенції про громадянство заміжньої жінки від 29 січня 1957 р., Європейської конвенції про скорочення випадків багатогромадянств а та про військовий обов'язок у випадках багатогромадянства від 6 травня 1963 р., Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 р. та інших з метою приєднання України до тих із них, які відповідають її національним інтересам.

Право на громадянство є невід'ємним правом людини. Адже громадянство означає постійний правовий зв'язок особи з державою, і тільки завдяки громадянству особа може вимагати від держави гарантій дотримання її прав та свобод (проте, і держава завдяки громадянству має право вимагати виконання від громадянина певних обов'язків).

Громадяни України незалежно від підстав і порядку набуття громадянства України мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Це прямо зазначено у преамбулі до зазначеного Закону.

Як випливає із наведеної норми Конституції України, право на громадянство включає в себе;

а) право мати громадянство, тобто перебувати в числі громадян України;

б) право не бути позбавленим громадянства;

в) право змінити громадянство;

г) право не бути вигнаним за межi України;

д) право не бути виданим iншiй державi;

е) право на пiклування та захист своєї держави – Україна - пiд час перебування за її межами.

Розглянемо кожне iз цих прав окремо.

Відповідно до статті 2 Закону “Про громадянство України” громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на території України;

2) особи, які на момент набрання чинності Законом України “Про громадянство України” (13 листопада 1981 року) постійно проживали в Україні, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак і які не є громадянами інших держав;

3) особи, які народилися або постійно проживали на території України, а також їх нащадки (діти, онуки), якщо вони на 13 листопада 1991 року проживали за межами України, не перебувають у громадянстві інших держав і до 31 грудня 1999 року подали у встановленому Законом України “Про громадянство України” порядку заяву про визначення своєї належності до громадянства України;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до зазначеного Закону.

Якщо ж міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, у тому числі щодо визнання певних осіб громадянами України, застосовуються правила міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховного Радою України.

Документами, які підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України, а для осіб віком до 16 років — свідоцтво про народження. Зразки та порядок видачі паспорта громадянина України та свідоцтва про народження визначаються положеннями про паспорт громадянина України та свідоцтво про народження, які затверджуються Верховною Радою України. Якщо доказів наявності чи відсутності громадянства України у особи немає або існують сумніви у законності чи правильності їх видання, законодавством України передбачається адміністративний порядок вияснення громадянства.

За деякими даними, за межами України проживає понад 12 мільйонів українців. Крім того, є ще кілька мільйонів представників інших національностей, які у різні часи та з різних причин виїхали з України, а тепер бажають набути її громадянства. Не можна забувати і про проблему громадянства України, яка існує для депортованих кримських татар (на сьогодні із 249 тис. кримських татар 99 тяс. не мають громадянства України, тобто вони не мають виборчих прав, права на участь у приватизації тощо), осіб інших нацiональностей та їх нащадків. Усім цим

особам за незначними винятками Закон “Про громадянство України” надає можливість стати громадянами України.

Відповідно до статей 11—17 Закону громадянство України забувається:

1) за народженням;

2) за походженням;

3) через прийняття до громадянства України;

4) через поновлення у громадянстві України;

5) за іншими підставами, передбаченими цим Законом;

6) за підставами, передбаченими міжнародними договорами, ягода на обов'язковість яких надана Верховною Радого України.

Набуття громадянства України за народженням та походженням грунтується на обох відомих у міжнародному праві принципах — праві крові і праві грунту — та передбачає, зокрема, такі правила:

а) дитина, батьки якої на момент її народження перебували в громадянстві України, є громадянином України незалежно від того, народилася вона на території України чи за її межами;

б) при різному громадянстві батьків, один а яких на момент народження дитини перебував у громадянстві України, дитина є громадянином України у випадках:

- коли вона народилася на території України;

- коли вона народилася за межами держави, але батьки або один з них у цей час постійно проживали на території України;

в) при різному громадянстві батьків, один з яких на момент народження дитини перебував у громадянстві України, якщо в цей час обоє з батьків постійно проживали за межами України, громадянство дитини, яка народилася за межами України, визначається за письмовою згодою батьків;

г) дитина, батько чи мати якої на момент її народження перебували у громадянстві України, а другий був особою без громадянства (тобто особою, яка проживає на території України і не є громадянином України та не має доказів своєї належності до громадянства іноземної держави), чи був невідомим, є громадянином України незалежно від місця її народження;

д) у разі встановлення батьківства дитини, мати якої є особою без громадянства, а батьком визнається громадянин України, дитина, яка не досягла 16 років, стає громадянином України незалежно від місця її народження;

е) дитина, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, є громадянином України;

є) дитина, яка перебуває на території України, обоє з батьків якої невідомі, е громадянином України. Це положення повинно застосовуватися і у випадку, коли місце народження дитини не встановлене i навіть можливо, хоча й не доведено, що цім місцем не є територія України.

У зв'язку а цим потребує окремого розгляду поняття “територія держави”, яке у міжнародному праві має певні нюанси. Слід зазначити, що до складу державної території України відповідно до u законодавства та міжнародних договорів входять:

- суша, у тому числі острови у відкритому морі, що належать Україні;

- внутрішні вода (визначені відповідними лініями або такі, що історично належать Україні, морські води, води портів, бухт, заток, губ і лиманів, гаваней і рейдів та інші водойми, частини вод річок, озер та інших водойм);

- надра в межах кордонів України;

- повітряний простір над сушею і водним простором, у тому числі над територіальним морем;

- територіальне море (смуга прибережних морських вод завширшки до 12 морських міль, а це майже 19 кілометрів, відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з'єднують відповідні точки).

До державної території також прирівнюються:

- військові кораблі чи шлюпки, що ходять під прапором України, незалежно від того, знаходяться вони у відкритому морі, в , територіальних водах іншої держави чи іноземному порту;

- військові повітряні об'єкти, які знаходяться в будь-якому місці за межами повітряного простору України;

- невійськові кораблі чи шлюпки, що приписані до портів на . території України та ходять під прапором України у відкритому морі (тобто за межами територіальних і внутрішніх вод іноземних держав);

- невійськові повітряні об'єкти, зареєстровані в Україні, які знаходяться у відкритому повітряному просторі (тобто за межами території України або території іноземних держав).

Особливий правовий режим мають континентальний шельф України, її виключна (морська) економічна зона (ширина якої становить 200 морських міль, або близько 320 км, відлічених у такий самий спосіб як і територіальне море), місця перебування науково-дослідних антарктичних станцій (Україна на сьогодні має одну таку станцію — “Фарадей”), території дипломатичних представництв і консульських установ України за кордоном, космічні та деякі інші об'єкти. Але їх не можна визнавати територією України у вузькому смислі цього слова. Ці об'єкти не знаходяться під суверенітетом України. Наша держава лише має права щодо проведення на них окремих видів діяльності і в цих межах здійснює правове регулювання їх статусу.

Тому Конвенцією про скорочення без громадянства від 30 серпня 1961 р. передбачено, наприклад, що народження на судні або на повітряному кораблі вважається таким, що мало місце на території тієї держави, під прапором якої це судно ходить, або на території тієї держави, у якій цей повітряний корабель зареєстрований, залежно від обставин.

Іноземці та особи без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.

Прийняття до громадянства України можливе за сукупністю таких умов;

1) визнання і виконання Конституції України та законів України;

2) не перебування в іноземному громадянстві;

3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років (не поширюється на осіб. які виявили бажання стати громадянами України, якщо вони народилися чи довели, що хоча б один із їх батьків, дід чи баба народилися на її території, а також на осіб, які перебувають у шлюбі з громадянами України);

4) володіння українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування (не поширюється на осіб, які перебувають у шлюбі з громадянами України);

5) наявність законних джерел існування.

Останні три умови можуть не враховуватися у виняткових випадках за рішенням Президента України щодо осіб, які мають визначні заслуги перед Україною або якщо їх прийняття до громадянства України становить державний інтерес для України.

Закон передбачає деякі обмеження щодо прийняття до громадянства України. Ці обмеження стосуються осіб, які:

1) вчинили злочини проти людства чи здійснювали геноцид чи вчинили злочини проти держави або тяжкі злочини проти особи;

2) засуджені до позбавлення волі (до зняття судимості);

3) перебувають під слідством або уникають покарання чи вчинили злочин на території іншої держави;

4) перебувають на військовій службі. В службі безпеки, в правоохоронних органах, органах юстиції або органах державної влади іноземної держави.

Будь-які інші особи, за умови дотримання ними вищезазначених умов. не можуть бути обмежені у праві набути громадянство України.

Особу, яка раніше перебувала у громадянстві України, може бути поновлено за її клопотанням у громадянстві України через процедуру прийняття. При цьому не враховується умова про безперервне проживання на території України протягом останніх п'яти років.

Закон України “Про громадянство України” розроблений ям акт прямої дії, що відповідає вимогам статей 4 і 92 Конституції України про визначення підстав набуття і припинення громадянства виключно законами. Тому він містить і блок процесуальних норм. Так. порядок розгляду заяв громадян з питань громадянства У країни детально регулюється статтями 31— 36 Закону “Про громадянство України”.

Зазначені заяви, скріплені підписом заявника, із зазначенням дати складення, подаються на ім'я Президента України через органи внутрішніх справ за місцем постійного проживання заявників (наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30 березня 1998р. №211 затверджено Інструкцію про порядок прийняття, розгляду та проходження в органах внутрішніх справ України клопотань, заяв, інших документів а питань громадянства України), а особами, які постійно проживають за кордоном, — через відповідні дипломатичні представництва чи консульські установи України. Оформлення документів з питань громадянства передбачає порядок складання та розгляду клопотань про:

- прийняття до громадянства України;

- визначення належності до громадянства України;

- поновлення у громадянстві України;

- вихід із громадянства України, а також подань державних органів про втрату громадянства.

Попередній розгляд заяв і подань здійснюється Комісією при Президентові України з питань громадянства, а остаточні рішення про прийняття до громадянства України та про припинення громадянства України приймаються Президентом України, котрий з цих питань видає укази. Зміни у громадянстві настають в день видання указу, якщо указом не встановлено інше.

Термін розгляду заяви або подання з питань громадянства не повинен перевищувати одного року. Повторні заяви з питань громадянства розглядаються, як правило, по закінченні одного року після прийняття попереднього рішення. В разі виникнення істотних обставин, які не були та не могли бути відомі заявникові, повторні заяви можуть бути розглянуті і раніше.

Рішення з питань громадянства України, прийняті Президентом України, можуть бути розглянуті на відповідність їх Конституції України на підставі конституційного подання суб'єктів права на конституційне подання (не менш ніж сорок п'ять народних депутатів України, Верховний Суд України. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Верховна Рада Автономної Республіки Крим).

Відмова у прийнятті заяв з питань громадянства та інші дії посадових осіб Щодо порядку розгляду справ про громадянство і виконання рішень з питань громадянства можуть бути оскаржені в суді.

Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства затверджено указом Президента України від 6 листопада 1997 р. № 1247/97 “Про заходи щодо поліпшення організації розгляду питань громадянства”. Цим указом також встановлено, що про рішення Президента України З питань громадянства заявників повідомляє у десятиденний строк у письмовій формі відділ громадянства Адміністрації Президента України.

Право не бути позбавленим громадянства гарантується, зокрема, такими положеннями Закону:

а) одруження громадянина або громадянки України з особою, яка перебуває в iноземному громадянствi, або з особою без громадянства ,а також розiрвання такого шлюбу не змiнюють їх громадянства;

б) змiна громадянства одним із подружжя не призводить до зміни громадянства другого з подружжя;

в) проживання або тимчасове перебування громадянина України за межами держави не припиняє його громадянства України.

Згідно з пунктом 26 статті 106 Конституції України рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України приймає Президент України. При цьому щодо кожної окремої особи таке рішення приймається персонально,

Громадянство України згідно зі статтями 18—20 Закону “Про громадянство України” припиняється:

1) внаслідок виходу з громадянства України:

2) внаслідок втрати громадянства України;

3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Вихід з громадянства України здійснюється тільки за клопотанням особи.

Громадянство України втрачається:

1) якщо громадянин України добровільно набув громадянства іншої держави;

2) внаслідок вступу особи на військову службу, в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади іноземної держави без згоди на те державних органів України та за поданням відповідних державних органiв України;

3) якщо громадянство України набуто внаслідок подання за-відомо неправдивих відомостей або фальшивих документів;

4) якщо особа, яка перебуває за межами України, не стала без поважних причин на консульський облік протягом семи років. Поважними причинами вважаються: відсутність дипломатичних представництв або консульських установ України в країні постiйного проживання , тривала хвороба , воєннi дiї та iншi ситуацiї надзвичайного характеру.

За громадянином України не визнається належність до ідо. земного громадянства до прийняття рішення про втрату громадянства України.

Таким чином, у законі чітко зазначено неможливість для громадянина України мати подвійне громадянство, у тому числі на підставі міжнародних угод (як це було передбачено Законом України “Про громадянство” в редакції від 8 жовтня 1991 p.), і створено дієві механізми запобігання виникненню безгромадянства та зловживанню правом на громадянство.

Положення про те, що громадянство України втрачається, якщо громадянин України добровільно набув громадянства іншої країни, певною мірою гарантує дотримання норми статті 4 Конституції України, якою передбачено, що “в Україні існує єдине громадянство”. Але на практиці все не так просто. Чи кожна особа, отримавши громадянство іншої держави, подасть заяву про відмову від українського громадянства і чи кожна держава повідомить Україну про надання громадянства її колишньому громадянинові? Скажімо, Швейцарія, Ірландія, Ізраїль та деякі інші країни не вважають де своїм обов'язком, якщо, на їх думку, запитання щодо громадянства тієї чи іншої особи пов'язане з переслідуванням її за релігійними, громадянськими або політичними переконаннями. Подвійне громадянство можуть мати і діти, що породжується колізією законів різних країн про громадянство.

Подвійне громадянство може мати як позитивні, так і негативні наслідки.

До перших можна віднести певні можливості під час здійснення підприємницької, інвестиційної діяльності, оподаткування доходів.

До других — наслідки, пов'язані з виконанням військового обов'язку, дипломатичним захистом тощо. Так, відповідно до статті 3 Гаагської конвенції, що регулює деякі питання, пов'язані з колізією законів про громадянство, прийнятою Лігою Націй 12 квітня 1930 p., держава не може надавати дипломатичний захист будь-кому iз своїх громадян від іншої держави, громадянином якої така особа також є. При знаходженні в третій країні особа, яка має громадянство двох і більше країн, розглядається як така, що має тільки одне громадянство: громадянство країни, з якою вона більш тісно пов'язана, з урахуванням фактичних обставин (наприклад, у якій ця особа переважно проживає, або мовою якої вона спілкується тощо). Зрозуміло, що ці критерії з правової точки зору не є досконалими. Тому у конкретних ситуаціях питання про те, громадянином якої держави потрібно вважати особу, повинно вирішуватися у судовому порядку.

У випадку ж, коли особа виконала свій військовий обов'язок (пройшла дійсну військову службу, перебувала на військових зборах тощо) на території однієї із країн, громадянином якої вона є, може постати питання про притягнення її до відповідальності за ухилення від виконання військового обов'язку, або за недозволену службу в іноземній армії і таке інше. Певною мірою ці питання була спроба врегулювати Європейською конвенцією про скорочення випадків багатогромадянства та про військовий обов'язок у випадках багатогромадянства від 6 травня 1963 р. Статтею 5 цієї Конвенції передбачено, що від осіб, які мають громадянство двох чи більше держав-учасниць, вимагається виконувати свій військовий обов'язок тільки щодо однієї із цих країн. Але учасницею зазначеної Конвенції Україна не може бути, оскільки в принципі заперечує проти подвійного громадянства.

Вирішувати питання, пов’язанi з фактичним існуванням подвійного громадянства, необхідно шляхом укладання двох- та багатосторонніх міжнародних угод. При цьому, оскільки Україна не визнає подвійного громадянства, ці угоди повинні бути спрямовані на ліквідацію подвійного громадянства як такого.

Право змінити громадянство передбачено статтею 19 Закону, відповідно до якої особа може вийти iз громадянства України, якщо це не призведе до статусу особи без громадянства. Це положення відповідає загальновизнаному принципу міжнародного права щодо скорочення без громадянства.

Само по собі без громадянство являє собою правову аномалію. За законодавством України апатриди (особи без громадянства) мають ті самі права і несуть ті ж обов'язки, що й іноземці, але не мають захисту іноземних дипломатичних представництв. Вони вправі звертатися зі скаргами до Верховного комісара ООН у справах біженців, але такі скарги можуть торкатися тільки невиконання учасниками Конвенції про скорочення без громадянства її положень.

У виході може бути відмовлено також у випадках, якщо особа, яка порушила клопотання про вихід, має невиконані зобов'язання перед державою або майнові зобов'язання, з якими пов'язані інтереси юридичних чи фізичних осіб на території України, але такі підстави для відмови, як правило, носять тимчасовий характер.

Значну увагу Закон “Про громадянство України” приділяє питанням змін у громадянстві дітей у разі їх усиновлення або зміни громадянства батьків. Цьому присвячений розділ IV Закову, яким встановлені наступні правила:

1) у разі зміни громадянства батьків, внаслідок якої обоє стають громадянами України або обоє виходять з громадянства України, змінюється відповідно громадянство їх дітей, які не досягли 16 років. Якщо відомий один із батьків дитини, то в разі вміли громадянства цієї особи відповідно змінюється громадянство дитини, яка не досягла 16 років;

2) якщо обоє з батьків або один із батьків дитини, яке проживає на території України, виходять з громадянства України і при цьому не беруть участі у вихованні дитиня, над якою встановлено опіку або піклування громадян України, дитина за клопотанням батьків, опікуна або піклувальника зберігає громадянство України;

3) якщо громадянином України стає один із батьків, а другий залишається іноземцем, дитина може набути громадянства України за клопотанням про де того з батьків, який набуває громадянства України, та за згодою другого з батьків;

4) якщо громадянином України стає один із батьків, в другий залишається особою без громадянства, дитина, яка проживає на території України, стає громадянином України;

5) якщо громадянином України стає один з батьків, а другий залишається особою без громадянства, дитина, яка проживає поза межами України, може набути громадянства України за клопотанням про ще того з батьків, який набуває громадянства України;

6) якщо з громадянства України виходить один із батьків, а другий залишається громадянином України, дитина зберігає громадянство України. За клопотанням того з батьків, який виходить з громадянства України, за письмовою згодою другого з батьків, який зберігає громадянство України, дитині може бути дозволено змінити громадянство (для дитини у віці від 16 до 18 років також за іі згодою);

7) дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства і яку всиновлюють громадяни України або над якою встановлено опіку чи піклування громадян України, стає громадянином України;

8) дитина, яка є іноземцем або особою без громадянства і яку всиновлює подружжя або над якою встановлено опіку, піклування подружжя, один з якого є громадянином України, а другий - особою без громадянства, стає громадянином України;

9) дитина, яка є особою без громадянства і яку всиновлює подружжя або над якою встановлюється опіка, піклування подружжя,

один з яких є громадянином України, стає громадянином України;

10) дитина, яка є іноземцем і яку всиновлює подружжя або над якою встановлюється опіка, піклування подружжя, один із яких є громадянином України, а інший — іноземцем, стає громадянином України за згодою усиновителів, опікунів, піклувальників;

11) за дитиною, яка є громадянином України і усиновлена подружжям, один із яких є громадянином України, а інший іноземцем, зберігається громадянство України. За клопотанням усиновителі” такій дитині може бути дозволено змінити громадянство;

12) за дитиною, яка є громадянином України і усиновлена особами без громадянства або подружжям, один із яких є громадянином України, а інший — особою без громадянства, зберігається громадянство України;

13) за дітьми, усиновленими іноземцями, зберігається громадянство України. У випадку набуття громадянства іншої держави, по досягненні 18-літнього віку, вони зобов'язані визначитися щодо громадянства України;

14) зміна громадянства дітей у віці від 16 до 18 років у випадку зміни громадянства їх батьків, а також у випадку усиновлення, може відбуватися тільки за згодою дітей, та з дотриманням встановленого Законом порядку оформлення відповідних документів.

***

Відповідно до статті 9 Закону “Про громадянство України” громадянин України не може бути вигнаний за межі України або видати іншій державі. Інша поведінка держави вважається неприпустимою”.

Це положення коротко відтворює зобов'язання, прийняті на себе Україною у зв'язку з ратифікацією 17 липня 1997 р. і Ї6 січня 1998 р. Протоколу .№ 4 до Європейської конвенції про захист Прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р. і Європейської конвенції про видачу правопорушників від 13 грудня Ї957 р. та приєднанням 22 вересня 1995 р. до Європейської конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 р.

Відповідно до статті 3 зазначеного Протоколу жодна людина не може бути вислана з території держави, громадянином якої вона є, шляхом застосування індивідуальних або колективних заходів, а також не може бути позбавлена права в'їзду на територію держави, громадянином якої вона є. У статті 1 Закону України “Про порядок виїзду з України i в'їзду в Україну громадян України” зазначено, що громадянин України ні за яких підстав не може бути обмежений у праві на в'їзд в Україну.

Статтею 6 Конвенції про видачу правопорушників прямо передбачено, що договірна сторона має право відмовити у видачі своїх громадян. При цьому громадянство визначається під час ухвалення рішення стосовно видачі правопорушника. Якщо сторона, яка була запитана, не видає свого громадянина, вона на прохання сторони, яка запитувала, передає справу до своїх компетентних органів, для того щоб у разі необхідності можна було здійснити її розгляд. З цією метою надсилаються документи, інформація та речові докази, які стосуються правопорушення. Сторона, яка запитувала, інформується про результати розгляду її запиту.

У статті ж 2 Закону України “Про ратифікацію Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1957 рік. Додаткового протоколу 1975 року та Другого додаткового протоколу 1978 року до Конвенцiї” від 16 січня 1998 р. прямо зазначено: “Україна не буде видавати іншій державі громадян України. Для цілей цієї Конвенції громадянином України вважається будь-яка особа, котра відповідно до законів України на час прийняття рішення про Видачу є громадянином України”.

Відповідно до статті 3 Конвенції про передачу засуджених осіб особу, засуджену на території однієї сторони, може бути передано на територію іншої сторони, у відповідності до положень цієї Конвенції, для відбування призначеного їй покарання, але тільки за умови, якщо така особа є громадянином держави виконання вироку.

 prev Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність
 next Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам