За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Нормативний акт України  
Конституція України: Офіційний текст. Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина
Іноземці користуються тими самими правами і свободами
1999 :: Нормативний акт України
Бібліографічний описЗмістПовний текстЗв'язок по розділам знань
    Останніми роками, насамперед завдяки зусиллям певного кола політиків, юристів, інших наших співвітчзників питання захисту прав людини в Україні набуло загальносуспільного масштабу і політичного значення. Ця книга містить офіційний текст Конституції України і коментар законодавства України про права та свободи людини та громадянина. Існують різні класифікації прав та свобод людини і громадянина. У цій книзі умовно виділяються три блоки вказаних прав і свобод: перший пов'язаний з правом на життя, другий з правом на свободу і треій - з правом на повагу до гідності людини. Змісту окремих прав людини і громадяна автор лише торкається та все ж підводить читача до висновку про те, що Україні потрібна нова система законодавства, основою якої повинні стати Конституція України і Кодекс законів про права та свободи людини і громадянина.

Іноземці користуються тими самими правами і свободами

У статті 26 Конституції України зазначено: “Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом”.

Україна е лише однією із близько 190 країн світу, з якими вона підтримує більш чи менш тісні зв'язки. Щорічно кілька мільйонів громадян України у приватних, комерційних чи службових справах відвідують інші країни чи тимчасово проживають на їх території.

Тому ставлення в Україні до іноземців певним чином впливає на ставлення інших країн як до українських громадян, так і до України як держави. І навпаки, ставлення до громадян України в інших країнах може інспірувати відповідні зміни у законодавстві України щодо статусу іноземців.

За законодавством України, якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України. Таке рішення набуває чинності після його опублікування і може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийнято (стаття 2 Закону України “Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994 p.).

Імідж України у світі, ставлення в інших країнах до українських громадян є принциповими питаннями. Але не менш принциповим є необхідність залучення іноземних інвестицій, створення умов для праці іноземних підприємців, фахівців-технологів, журналістів тощо. Важливо також стимулювати розвиток іноземного туризму, який в деяких країнах створює 5—10 і більше відсотків ВВП. Наприклад, за даними Всесвітньої туристичної організації, в 1997 p. Канаду відвідало 17,3 млн туристів, Угорщина за останні десять років довела річний доход від туристичної діяльності до 4,6 млрд доларів, Мексика в 1997 p. отримала від туризму 9 млрд, а Іспанія — 28 млрд доларів. Хіба були б зайвими для України такі кошти?

За даними Держкомкордону і Держкомтуризму України, у 1996 році Україну відвідало 2,4 млн іноземних туристів, і 3,6 млн українських громадян побували у закордонних турах, при цьому обсяг реалізації наданих туристичних послуг склав лише 451,9 млн грн. (приблизно 0,5 відсотка ВВП України).

Надзвичайно важливим е питання детального правового визначення статусу іммігрантів в Україні. Досвід інших країн яскраво демонструє, що відсутність відповідних державних програм і твердості в керуванні процесами імміграції, особливо в умовах 20-відсоткового рівня безробіття (враховуючи приховане) часто приводить до жорстокої конкуренції на ринку праці. Наслідком цього є, з одного боку, прояви расизму, з другого — створення на території країни майже не здатних до інтеграції в суспільство іноземних громад, частиною яких є організовані злочинні формування, створені за національними чи расовими ознаками.

Ця небезпека може не обминути й Україну, до якої лише протягом 1995—1997 pp. і тільки легальними шляхами прибуло 1,106 млн осіб різних національностей. Лише у 1997 p. 23 тис. іноземців одержали дозволи на постійне проживання, майже 2 тис. іноземців — робочі візи. Ще кілька тисяч іноземців щорічно одержують статус біженця. За даними управління паспортної, реєстраційної та міграційної роботи МВС України, тільки у 1996 p. іноземцями вчинено понад 80 тис. правопорушень (контрабанда, торгівля наркотиками, організація нелегального проїзду чи перебування в Україні), виявлено 55 тис. порушників Правил в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду із України, транзитного проїзду через її територію.

Нарешті, не треба забувати й про те, що за межами України мешкає понад 16 млн українців за національністю, які також є для нас іноземцями (у Росії — 4362 тис., США — 1700 тис., Канаді — 1000 тис., Польщі і Молдові — по 600 тис., Казахстані — 400 тис., Румунії та Білорусі — по 300 тис., Аргентині — 200 тис., Бразилії — 155 тис., Узбекистані — 153 тис., Словаччині — 150 тис., Киргизстані — 108 тис., Латвії — 92 тис., Грузії — 53 тис., Чехії та Хорватії — по 50 тис., Литві і Естонії — по 45. тис., Таджикистані — 42 тис., Англії, Франції, Австралії та Туркменистані — по 35 тис., Словенії і Німеччині — по 25 тис.).

Представникам українських діаспор Україна має в першу чергу забезпечити можливість без перепон відвідувати свою історичну Батьківщину і почувати себе на її території бажаними гостями.

З огляду на вищезазначене Україна не може ігнорувати необхідність розвитку законодавства про права іноземців. Саме тому цим питанням присвячені спеціальний Закон “Про правовий статус іноземців”, окремі положення більш ніж тридцяти інших законів України, прийнятих, як правило з дотриманням Конвенції;1 про статус апатридів від 28 вересня 1954 p.. Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 p.. Декларацій про права людини стосовно осіб, які не є громадянами країни, в якій вони проживають, від 13 грудня 1985 p.. Міжнародної конвенції про захист прав всіх працівників-мігрантів та членів їхніх сімей від 18 грудня 1990 p. та інших, а також десятки підзаконних актів, серед яких слід в першу чергу назвати Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 p. № 1074 (далі — Правила) і Тимчасове положення про умови і порядок оформлення іноземним громадянам дозволів на працевлаштування в Україні, затверджене наказом Мінпраці України від 5 травня 1993 p. № 27.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про правовий статус іноземців” іноземцями визнаються особи, які належать до громадянства іноземних держав, а також особи, які не належать де громадянства будь-якої держави. Обсяг прав, свобод і обов'язків іноземних громадян і осіб без громадянства в Україні однаковий за деякими винятками.

Стаття 2 цього ж Закону прямо передбачає, що іноземці мають ті самі права і свободи та виконують ті самі обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, законами, а також міжнародними договорами України. При цьому іноземці є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Згідно зі статтею 26 Конституції України правами і свободами, наданими нею, в Україні користуються тільки ті іноземці, які перебувають в Україні на законних підставах.

Законодавство України передбачає такі підстави перебування іноземців в Україні:

1) імміграція в Україну на постійне проживання;

2) імміграція в Україну для працевлаштування на визначений термін;

3) тимчасове перебування на території України, у тому числі транзитний проїзд;

4) надання іноземцям притулку;

5) набуття іноземцями статусу біженця.

При цьому статтею 25 Закону “Про правовий статус іноземців” в'їзд в Україну іноземцю не дозволяється:

- в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку;

- якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

- якщо при порушенні клопотання про в'їзд в Україну він подав про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

- якщо його національний паспорт або документ, що його замінює, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають встановленому зразку або належать іншій особі;

- якщо він у пункті пропуску через державний кордон України порушив правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконав законних вимог посадових осіб Прикордонних військ України, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

- якщо встановлено факти порушення ним законодавства України під час попереднього перебування в Україні.

У разі наявності перелічених підстав у національному паспорті іноземця службовими особами Прикордонних військ України ставиться штамп “Заборонено в'їзд в Україну, терміном на...” (цей термін встановлюється залежно від обставин і характеру правопорушення від шести місяців до п'яти років і може бути продовжений), а іноземець передається представникам прикордонних органів суміжних держав або видворяється за межі України.

Стаття 3 Закону та видані на його виконання Правила передбачають такі положення щодо імміграції та тимчасового перебування іноземців.

Іноземець може отримати дозвіл на імміграцію, іммігрувати на постійне проживання та отримати посвідку на постійне проживання, якщо він:

а) має в Україні законне джерело існування;

б) перебуває у близьких родинних відносинах (батько, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) з громадянами України;

в) перебуває на утриманні громадянина України;

г) має на своєму утриманні громадянина України;

д) в інших передбачених законами України випадках. Порядок видачі дозволу на імміграцію та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців, мають бути визначені Законом України про імміграцію, який на сьогодні ще не прийнято.

Іноземці, які перебувають в Україні не як іммігранти, не для отримання притулку чи статусу біженця, а на іншій законній підставі (транзитом, як туристи тощо), вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні. Вони зобов'язані виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування, а в разі зміни місця проживання — повідомити про це органи внутрішніх справ, які здійснювали реєстрацію.

Іноземці, які прибули в Україну на законній підставі, можуть тимчасово перебувати на її території за національним паспортом (документом, що його замінює), який подається до реєстрації протягом трьох робочих днів після прибуття в пункт призначення.

Документами, на підставі яких іноземці мають право перетинати державний кордон України, можуть бути;

- національний паспорт та відповідна віза, якщо інший порядок в'їзду та виїзду не встановлено законодавством України;

- національний паспорт та належним чином оформлене запрошення від юридичних чи фізичних осіб в Україні (щодо громадян держав, з якими Україною укладено міжнародні договори про взаємні безвізові поїздки) — для в'їзду в Україну;

- тільки національний паспорт (при спрощеному перетинанні кордону. На сьогодні діє, наприклад. Угода між Урядом України і Урядом Румунії про спрощений порядок перетинання спільного державного кордону громадянами, які проживають у прикордонних районах і повітах, підтверджена постановою Кабінету Міністрів України від 2 серпня 1994 p. № 904);

- комплект документів: національний паспорт, транзитна українська віза, віза країни призначення, проїзні квитки або інші документи, що підтверджують транзитний характер поїздки (для перетинання кордону при транзитних поїздках);

- документ, що замінює національний паспорт, та спеціальна віза на виїзд з України (у випадку, якщо іноземець, перебуваючи на території України, втратив первісні документи).

Національний паспорт іноземці повинні пред'являти на вимогу посадових осіб органів внутрішніх справ. Міністерства закордонних справ. Служби безпеки та Прикордонних військ України.

Від обов'язку реєструвати свої національні паспорти або документи, які їх замінюють, звільняються:

- глави держав і урядів зарубіжних країн, члени парламентських та урядових делегацій, технічний персонал, який обслуговує ці делегації (осіб) і членів їхніх сімей, які прибули в Україну на запрошення Президента України, Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України, Верховної Ради чи Уряду Автономної Республіки Крим, міністерств (відомств) України;

- співробітники та члени сімей осіб, які прибули в Україну за посвідченнями 00Н та організацій її системи;

- іноземці, які не досягли 18-річного віку;

- іноземці, які прибули в Україну терміном до трьох діб і виїжджають з України протягом цього періоду;

- іноземні туристи, які здійснюють круїз;

- члени екіпажів іноземних військових кораблів (літаків), які прибули в Україну в установленому порядку (сходження їх на берег та пересування по території України дозволяється старшим морським начальником в українському порту (гарнізоні) згідно з планом приймання військових кораблів (літаків), що прибувають);

- особи, які входять до складу екіпажів іноземних невійськових суден (сходження на берег їм дозволяється представником Прикордонних військ України відповідно до положень Обов'язкової постанови щодо морського (річкового) порту;

- особи, які входять до складу екіпажу цивільних повітряних суден міжнародних авіаліній, бригад поїздів міжнародного сполучення, у разі перебування в аеропортах чи на вокзалах (станціях), зазначених у розкладі руху;

- інші особи, якщо це визначено відповідними договорами України на умовах взаємності.

Реєстрація національних паспортів іноземців здійснюється:

1) у Міністерстві закордонних справ України та його представництвах:

- співробітників іноземних дипломатичних представництв і консульських установ, працівників апарату військових аташе і торговельних представництв та їхніх дружин (чоловіків), дітей, батьків, які перебувають на утриманні зазначених осіб, а також гостей членів дипломатичного персоналу та консульських посадових осіб, якщо ці гості проживають у їхніх резиденціях чи на території зазначених представництв або установ;

- співробітників відомств закордонних справ зарубіжних країн, які прибули в Україну у службових справах і мають дипломатичний чи службовий паспорт, та членів їхніх сімей;

- посадових осіб міжнародних організацій, які прибувають в Україну у службових справах, співробітників представництв цих організацій в Україні, а також співробітників представництв держав при міжнародних організаціях, які мають штаб-квартиру в Україні і відповідно до статутних документів цих організацій чи відповідних міжнародних угод користуються дипломатичними привілеями та імунітетом, а також членів їхніх сімей;

- іноземних кореспондентів і журналістів, акредитованих при прес-центрі Міністерства закордонних справ, і членів їхніх сімей;

- державних і громадсько-політичних діячів зарубіжних держав і членів їхніх сімей, які прибули в Україну з неофіційним візитом на запрошення урядових установ та громадських організацій, представництв іноземних торгових, промислових і фінансових компаній, фондів тощо, офіційно акредитованих в Україні (тільки на підставі клопотання відповідного дипломатичного представництва чи консульської установи);

2) при поселенні у готелях — усіх іноземців, які в них проживають, незалежно від мети поїздки і терміну перебування (за винятком осіб, чиї національні паспорти реєструються у МЗС України). Національні паспорти осіб, які прибули за візою, реєструються на термін її дії;

3) в органах внутрішніх справ — усіх інших іноземців. При цьому реєстрація здійснюється на підставі письмових звернень організацій, що приймають іноземців, і постійних іноземних представництв, а реєстрація іноземців, які прибули в Україну у приватних справах — за наявності візи, якщо інший порядок не встановлено міжнародним договором України.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 p. № 137 “Про тимчасовий порядок оформлення іноземним громадянам віз для перебування в Україні”, візи для тимчасового перебування і транзитного проїзду через територію України іноземців оформлюються:

1) дипломатичними представництвами та консульськими установами України за кордоном;

2) консульськими пунктами, посадовими особами Прикордонних військ у пунктах пропуску через державний кордон України;

3) органами внутрішніх справ.

Оформлення віз іноземним громадянам, які мають намір займатися в Україні трудовою діяльністю, можливе лише за наявності дозволу на працевлаштування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

В окремих випадках візи взагалі не потрібні.

Наприклад, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 p. № 145-р для іноземних громадян — круїзних туристів, які подорожують на морських чи річкових судах, встановлено безвізовий порядок сходження на берег. Відповідно до угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації від ЗО січня 1997 p. громадяни України і Росії мають право в'їжджати, виїжджати і пересуватися по території держави іншої сторони без віз. При цьому громадяни Росії в'їжджають в Україну і пересуваються по її території на підставі таких документів:

- паспорт громадянина колишнього СРСР з вкладишем, довідкою (відміткою) про громадянство РФ, або з текстом про належність до російського громадянства і штампом реєстрації (пропискою) на території Російської Федерації;

- свідоцтво про народження (для дітей до 16 років);

- посвідчення особи генерала (адмірала), офіцера і прапорщика (мічмана) Збройних сил РФ;

- військовий квиток військовослужбовця РФ;

- дипломатичний, службовий або загальногромадянський закордонний паспорти, посвідчення моряка, посвідчення члена екіпажу чи посвідчення особи працівника залізничного транспорту (останні два документи — під час слідування у складі екіпажу чи поїзної бригади).

Подібний перелік документів передбачений також і Угодою про безвізове пересування громадян держав СНД по території 'держав-учасниць СНД від 9 жовтня 1992 p. Проте, військовий квиток є таким документом лише за наявності посвідчення про відрядження або відпустку.

Продовження терміну дії візи і реєстрації національного паспорта здійснюється:

а) щодо іноземців, національні паспорти яких зареєстровані в МВС України чи його представництвах — цими ж установами;

б) щодо інших іноземців — органами внутрішніх справ на підставі письмового звернення цих іноземців і, в разі прибуття їх в Україну у приватних справах,— за згодою осіб, які їх запросили. Загальний термін перебування в Україні у таких випадках не може перевищувати одного року.

У продовженні терміну перебування іноземцю може бути відмовлено у разі відсутності у нього коштів і підстав для перебування в Україні або відповідних гарантій.

Транзитний проїзд іноземців через територію України дозволяється за наявності у них:

а) транзитної української візи;

б) візи країни призначення;

в) проїзних квитків або інших документів, що підтверджують транзитний характер поїздки (путівка на відпочинок, посвідчення про відрядження, направлення на лікування тощо), — якщо інше не передбачено законодавством України.

Транзитним проїздом вважається перебування в Україні в межах визначеного у проїзному квитку часу або терміну, фактично необхідного для перетинання території України на відповідному виді транспорту (автомобілі тощо). У разі вимушеної зупинки у зв'язку з надзвичайними обставинами (хвороба, ремонт транспортного засобу тощо) за наявності документа, що підтверджує причину і тривалість затримки, цей термін може бути продовжений органом внутрішніх справ.

Іноземці, які іммігрують для працевлаштування на визначений термін, отримують посвідки на тимчасове проживання.

Відповідно до статті 8 Закону і пунктів 1—5 Тимчасового положення про умови і порядок оформлення іноземним громадянам дозволів на працевлаштування в Україні дозвіл на працевлаштування на певній посаді (за фахом) оформлюється і видається Державним центром зайнятості Міністерства праці і соціальної політики України або з його дозволу центрами зайнятості Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя для роботи на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності і господарювання, у тому числі іноземних суб'єктів господарської діяльності.

Підставою для прийняття рішення про надання дозволу є заява роботодавця (у довільній формі) з обгрунтуванням необхідності використання праці іноземних громадян і можливості створення для них необхідних умов перебування та діяльності, погоджена з центром зайнятості відповідно Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя. До заяви додаються:

- копія контракту між іноземними та українськими суб'єктами господарської діяльності на виконання певного обсягу робіт або послуг;

- копія статуту та копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта господарської діяльності (засвідчені у встановленому порядку);

- список іноземців із зазначенням їх повного імені та прізвища, року народження, номера паспорта, спеціальності (фаху), статі;

- квитанція про перерахування коштів за розгляд заяви. Рішення про оформлення дозволу на працевлаштування або відмову в ньому приймається у термін не пізніше 30 днів з дня одержання зазначених документів.

Дозвіл на працевлаштування не видається, якщо:

1) особа прибула в Україну в приватних справах з тимчасовим перебуванням;

2) у поданих для видачі дозволів документах містяться положення, що суперечать нормам чинного законодавства та міжнародних договорів України;

3) контрактом передбачаються умови праці громадян інших держав гіршими, ніж громадян України, які працюють за аналогічним фахом;

4) повідомлені завідомо неправдиві відомості. Дозвіл видається на строк, як правило, до одного року. Його дія може бути продовжена за умови звернення роботодавця до Державного центру зайнятості у зазначеному вище порядку і не пізніше як за місяць до закінчення попереднього строку дії дозволу. Проте максимальний строк безперервного перебування іноземця в Україні з метою працевлаштування не може перевищувати 4-х років. Після перерви, яка має бути не менше 6 місяців, дозвіл видається в тому ж порядку.

Дозвіл на працевлаштування не потрібний:

а) іноземним громадянам, які мають посвідку на проживання. в Україні;

б) іноземним громадянам, які набули статусу біженця;

в) керівникам представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, які зареєстровані в Міністерстві зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України;

г) представникам іноземного морського (річкового) флоту і зарубіжних авіакомпаній, які обслуговують їх на території України;

д) працівникам зарубіжних органів масової інформації, акредитованим для роботи в Україні;

е) артистам та працівникам мистецтва для роботи в Україні за фахом;

є) працівникам аварійно-рятувальних служб для виконання термінових робіт.

***

Умови набуття статусу біженця визначаються Законом України “Про біженців” від 24 грудня 1993 p.

Під біженцем у цьому Законі розуміється іноземець, який внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками расової, національної належності, ставлення до релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань вимушений залишити територію держави, громадянином якої він є (або територію країни свого постійного проживання), і не може або не бажає користуватися захистом цієї держави внаслідок зазначених побоювань та щодо якого у відповідному порядку прийнято рішення про надання статусу біженця.

Особи, які мають намір набути статус біженця, повинні звернутися до відповідного органу міграційної служби Міністерства України у справах національностей і міграції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі безпосередньо, або через уповноваженого цього органу чи службову особу Прикордонних військ України із заявою про надання їм статусу біженця протягом:

- трьох діб — якщо вони перетнули державний кордон України у порядку, встановленому чинним законодавством;

- доби — якщо вони вимушені були незаконно перетнути державний кордон України з наміром набути статусу біженця і прибули в Україну з держави, на території якої вони зазнали чи реально можуть зазнати переслідувань. В даному випадку особа повинна у заяви про надання статусу біженця також обгрунтувати і незаконне перетинання кордону (згідно з частиною 3 статті 75 Кримінального кодексу України у випадку прибуття в Україну іноземців без установленого документа або дозволу для використання права притулку, а також з метою набуття статусу біженця кримінальна відповідальність за незаконне перетинання державного кордону не настає).

Статус біженця, відповідно до статті 3 Закону “Про біженців”, не надається особі:

а) за якою компетентними органами влади держави, де вона проживає, визнаються і забезпечуються права і обов'язки, пов'язані з громадянством цієї держави;

б) щодо якої встановлено, що вона вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено в міжнародному праві;

в) яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття на її територію;

г) яка до прибуття в Україну перебувала в державі, де вона могла у встановленому порядку отримати притулок чи оформити статус біженця (це положення не поширюються на осіб, для яких чинним законодавством передбачено спрощений порядок набуття громадянства України).

Тут слід зазначити, що відповідно до статті 6 Статуту Міжнародного військового трибуналу від 8 серпня 1945 p., злочинами проти миру вважаються, зокрема, планування, підготовка, розв'язування або ведення агресивної війни або війни на порушення міжнародних договорів, військовими злочинами — вбивства, катування, вивід у рабство цивільного населення, вбивства, катування військовополонених, вбивства заложників, пограбування громадської чи приватної власності, безглузде зруйнування міст чи сіл тощо, а злочинами проти людяності — вбивства, винищування, поневолення, заслання та інші жорстокості, скоєні щодо цивільного населення до або під час війни тощо.

Як зазначено у статті 9 цього ж Закону, особа, яка подала заяву про надання статусу біженця, зобов'язана:

- подати до відповідного органа міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання про надання статусу біженця;

- при одержанні направлення органу міграційної служби відбути до визначеного місця тимчасового проживання і у триденний строк зареєструватися в місцевому органі внутрішніх справ;

- дотримувати встановленого порядку перебування на території України;

- проходити медичний огляд на вимогу органів охорони здоров'я,

та має право на:

- тимчасове працевлаштування чи навчання;

- медичну допомогу і соціально-побутові послуги;

- користування житлом, наданим у пункті тимчасового розміщення до вирішення питання про надання статусу біженця, але на строк не більше трьох місяців;

- вільне сповідування своєї релігії.

Слід зазначити, що цей перелік не є вичерпним. В ньому лише підкреслюються ті права, можливість користування якими найбільш цікавить осіб, які подали заяви про надання статусу

біженців. Зазначені особи мають також всі ті права і свободи людини, які гарантує кожному Конституція України, за винятком тих, щодо яких є спеціальні застереження.

Рішення про надання статусу біженця приймається органами міграційної служби не пізніше одного місяця з дня подання заяви, а статус біженця надається строком на три місяці (цей строк може бути продовжено ще на три місяці) і втрачається, якщо особа:

а) добровільно знову скористалася захистом держави, громадянином якої вона є, або країни постійного проживання;

б) набула нового громадянства та користується захистом держави свого нового громадянства;

в) засуджена до позбавлення волі за вироком суду України, що набрав законної сили.

Факт надання особі статусу біженця документально підтверджується посвідченням біженця, форма та порядок видачі якого регламентуються Положенням про посвідчення біженця, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 1995 p. № 419. Видача посвідчення провадиться органом міграційної служби у п'ятиденний термін з дня прийняття рішення про надання особі статусу біженця.

Особа може бути позбавлена статусу біженця органом міграційної служби за місцем її тимчасового проживання, якщо вона:

а) втратила підстави, за яких вона набула статусу біженця;

б) набула статусу біженця внаслідок подання завід омо неправдивих відомостей або підроблених документів;

в) розглядається з поважних причин як загроза державній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.

Рішення про відмову в наданні статусу біженця може бути оскаржено в тижневий строк до Міністерства України у справах національностей та міграції, а рішення про позбавлення статусу біженця — також до суду. У будь-якому випадку біженець не може бути висланий або примусово повернутий до держави, де ще існують умови, на підставі яких він набув статусу біженця.

До сьогодні Україна не приєдналась до Женевської конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 p., не є членом виконавчого комітету Управління Верховного комісара 00Н у справах біженців і тому не може претендувати на певну роль у вирішенні проблеми біженців.

Не відкритий в Україні й жодний центр проживання біженців. Певним чином обов'язок держави надавати допомогу біженцям та вирішувати деякі інші проблеми взяв на себе громадський центр допомоги мігрантам, який відкрився у Києві у 1998 p.

Відповідно до статті 14 Загальної декларації прав людини, прийнятої резолюцією 217А (III) Генеральної Асамблеї ООН від

10 грудня 1948 p., кожна людина має право шукати притулок від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком. Це право не може бути застосоване у випадку переслідуваная, яке насправді викликане вчиненням неполітичного злочину або діянням, що суперечить цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй.

На підставі даної норми резолюцією 2312 (XXII) Генеральної Асамблеї 00Н від 14 грудня 1967 p. була прийнята Декларація про територіальний притулок. Згідно з нею на право користуватися притулком не може посилатися особа, щодо якої існують серйозні підстави вважати, що вона вчинила злочин проти миру, військовий злочин або злочин проти людства. Щодо інших осіб не повинні застосовуватися такі заходи, як відмова від дозволу перетинання кордону, а якщо вони вже перейшли кордон — вислання або примусове повернення до будь-якої країни, де такі особи можуть бути піддані переслідуванню.

Згідно з пунктом 26 статті 106 Конституції України, рішення про надання притулку в Україні приймає Президент України. При цьому щодо кожної окремої особи таке рішення приймається персонально.

Статтею 26 Конституції України передбачено, що притулок надається в порядку, встановленому законом. Але такого закону ще в Україні не прийнято.

Доречно буде звернути увагу і на те, що крім інституту надання притулку та інституту біженців міжнародне законодавство виділяє ще інститут вимушених переселенців.

24 вересня 1993 p. державами СНД підписана Угода про допомогу біженцям та вимушеним переселенцям. Під останніми тут розуміються особи, які, будучи громадянами держави, яка надає притулок, були вимушені покинути місце свого постійного проживання на території іншої держави внаслідок вчиненого щодо них насильства, або переслідування в інших формах, або реальної небезпеки бути підданими переслідуванням за ознаками расової чи національної належності, віросповідання, мови, політичних переконань, а також належності до певних соціальних груп у зв'язку зі збройними та міжнаціональними конфліктами. Проте, Україна цю Угоду не підписала.

Водночас законодавство України виділяє інститут, так би мовити, спеціального притулку.

Так, своїми постановами від 8 липня 1992 p. № 378, від 16 лютого 1995 p. № 119 і від 26 червня 1996 p. № 674 Кабінет Міністрів України вирішував питання щодо надання допомоги особам, які змушені були залишити місця постійного проживання, відповідно, у Республіці Молдова, Чечні та Абхазії. Цих осіб (а спеціальний притулок отримало більше 2 тис. вихідців із Чечні та Абхази) не можна було за законодавством України визнати біженцями.

Адже за ними компетентними органами влади Молдови та Росії визнавались і забезпечувались права і обов'язки, пов'язані з громадянством цих держав (у всякому разі, офіційно визнати інше Україна не могла).

Водночас зазначена проблема потребує свого законодавчого вирішення, оскільки відповідно до пункту 2 статті 92 Конституції України статус іноземців та осіб без громадянства на території України має визначатися виключно законами України. Постанови Кабінету Міністрів України з цього приводу не є легітимними.

***

Як зазначалось вище, згідно зі статтею 26 Основного Закону України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

У зв'язку з цим виникає питання: якими правами і свободами користуються іноземці, які перебувають в Україні не на законних підставах?

На нашу думку, іноземці, які незаконно перетнули державний кордон і знаходяться в Україні ні за яких підстав не можуть бути позбавлені тих прав і свобод, які визнаються такими, що належать кожній людині. Це право на життя, на повагу до гідності, на свободу і особисту недоторканність, на законність обвинувачення і справедливість незалежного і безстороннього суду, на свободу думки, совісті і релігії, на захист від будь-якої дискримінації, на приватну власність та деякі інші.

Основні права, свободи та обов'язки іноземців передбачені статтями 7—24 Закону України “Про правовий статус іноземців”.

Відповідно до Конституції України та зазначеного Закону іноземці не обмежуються в праві:

- займатися інвестиційною та підприємницькою діяльністю (якщо інше не випливає із законів України);

- мати у власності будь-яке майно, успадковувати і заповідати Його;

- на відпочинок;

- на соціальний захист (відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України);

- на користування досягненнями культури;

- на свободу совісті;

- на недоторканність особи, житла, невтручання в особисте і сімейне життя, на таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, на повагу до гідності;

- на звернення до суду та, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, до інших державних органів для захисту їх майнових та немайнових прав. Відповідно до статей 423—424 Цивільного процесуального кодексу України іноземні громадяни і особи без громадянства мають право звертатись до судів України і користуються цивільними процесуальними правами нарівні з громадянами України. Проте законодавством України можуть бути встановлені відповідні обмеження щодо громадян, підприємств і організацій тих держав, в яких допускаються спеціальні обмеження цивільних процесуальних прав громадян, підприємств або організацій України.

Іноземці, які постійно проживають в Україні, крім того, мають право на підставах і в порядку, встановлених для громадян України:

- працювати на підприємствах, в установах і організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю;

- користуватися медичною допомогою (у зв'язку з цим слід вказати на невідповідність постанови Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 p. № 1146 “Про надання медичної допомоги іноземним громадянам”, згідно з якою з 1 жовтня 1996 p. надання медичної допомоги іноземним громадянам, крім тих, які працюють у посольствах та консульствах іноземних держав, здійснюється за плату, якщо інше не передбачено законодавством, статті 10 Закону “Про правовий статус іноземців” і статті 11 Основ законодавства України про охорону здоров'я, згідно з якими іноземці, які постійно проживають в Україні — а це не тільки представники посольств та консульств іноземних держав — користуються медичною допомогою нарівні з її громадянами);

- одержати жиле приміщення (якщо інше не передбачено законодавством України);

- вступати до легалізованих громадських організацій (якщо інше не передбачено законами України і якщо це передбачено статутами цих організацій).

Правовий статус іноземців, у тому числі тих, які не проживають в Україні постійно, може мати істотну специфіку, яка визначається іншими актами законодавства України і полягає, зокрема, в наступному:

1) цивільна дієздатність іноземного громадянина визначається за законом країни, громадянином якої він є, а цивільна дієздатність особи без громадянства — за законом країни, в якій вона має постійне місце проживання (стаття 566' Цивільного кодексу України). Тому, наприклад, громадянин Швейцарії є дієздатним з 20-річного віку, громадянин США, залежно від штату, в якому він проживає, з 18 чи з 21-річного віку тощо. Водночас треба мати на увазі, що цивільна дієздатність іноземних громадян і осіб без громадянства щодо угод, які укладаються в Україні, і зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди в Україні, визначається за законодавством України;

2) питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які згідно з чинними законами і міжнародними договорами не підсудні в кримінальних справах судам України, в разі вчинення цими особами злочину на території України, вирішується дипломатичним шляхом; особи без громадянства, які перебувають в Україні, несуть кримінальну відповідальність за злочини, які вони вчинили за межами України, за Кримінальним кодексом України, якщо вони притягнуті до кримінальної відповідальності або віддані до суду на території України (статті 4 і 5 Кримінального кодексу України). Крім того. Особливою частиною Кримінального кодексу України передбачені склади злочинів, суб'єктами яких не можуть бути іноземці (наприклад, державна зрада, розголошення державної таємниці, ухилення від призову на строкову військову службу, військові злочини тощо), або, навпаки, можуть бути тільки іноземці (шпигунство, передбачене статтею 57 КК, захоплення заложників, передбачене частинами 1 і 2 статті 1231 КК України тощо);

3) питання про адміністративну відповідальність іноземців, які згідно з чинними законами і міжнародними договорами користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, вирішується дипломатичним шляхом (стаття 16 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Крім того, Кодексом передбачені склади адміністративних правопорушень, суб'єктами яких не можуть бути іноземці (це, наприклад, правопорушення, які вчинюються службовими особами органів влади, пов'язані з невиконанням військового обов'язку та деякі інші), або, навпаки, можуть бути тільки іноземці (порушення іноземними громадянами і особами без громадянства правил перебування в Україні і транзитного проїзду через Україну тощо);

4) шлюби між іноземними громадянами, укладені в Україні у посольствах або консульствах іноземних держав, визнаються дійсними в Україні на умовах взаємності і якщо ці особи в момент одруження були громадянами держави, яка призначила посла або консула (стаття 195 Кодексу про шлюб та сім'ю України);

5) фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України, мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо вони є суб'єктами господарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постійне місце про-живанйя або громадянами якої вони є (стаття 5 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 p.);

6) громадяни інших держав, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, користуються всіма пільгами, що передбачені законодавством України про ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи, у разі переїзду на постійне місце проживання в Україну (стаття 66 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 19 грудня 1991 p.);

7) громадяни інших держав, що перебували в складі колишнього Союзу РСР, які є ветеранами війни, користуються всіма пільгами і перевагами, передбаченими Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 p. у разі переїзду на постійне місце проживання в Україну (стаття 19 цього Закону);

8) іноземних громадян і осіб без громадянства, взятих під варту, розміщують у камерах, як правило, окремо від інших осіб (стаття 8 Закону України “Про попереднє ув'язнення”).

Тут слід зазначити, що закон в окремих випадках обходить увагою осіб без громадянства, які постійно проживають на території України. Наприклад, незрозуміле, чому вони, у разі переїзду на постійне місце проживання в Україну, позбавлені права користуватися пільгами, що передбачені законодавством України про ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи або пільгами і перевагами, передбаченими Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” тощо.

Іноземці не мають права:

1) бути засновниками і членами політичних партій. Проте можуть бути засновниками і членами громадських організацій (стаття 36 Конституції України, стаття 16 Європейської конвенції з прав людини, стаття 12 Закону “Про об'єднання громадян”, стаття 16 Закону “Про правовий статус іноземців”);

2) обирати і бути обраними до органів державної влади та самоврядування, а також брати участь у референдумах (стаття 23 Закону “Про правовий статус іноземців);

3) одержувати у власність земельні ділянки. Але спільні підприємства, міжнародні об'єднання і організації з участю іноземних громадян, а також особи без громадянства можуть одержати їх в оренду (стаття 11 Закону “Про власність” від 7 лютого 1991 p., статті 6 і 8 Земельного кодексу України від 13 березня 1992 p.);

4) отримати частку державного майна за приватизаційні папери (стаття 15 Закону України “Про приватизацію державного майна” від 19 лютого 1997 p.);

5) вести селянське (фермерське) господарство (стаття 2 Закону України “Про селянське (фермерське) господарство” від 20 грудня 1991 p.);

6) бути адвокатами, аудиторами і нотаріусами (стаття 2 Закону України “Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 p., стаття 5 Закону України “Про аудиторську діяльність” від 22 квітня 1993 p., стаття 3 Закону України “Про нотаріат” від 2 вересня 1993 p.);

7) бути державними службовцями (стаття 4 Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 p.), у тому числі військовослужбовцями (стаття 1 Закону України “Про загальний військовий обов'язок та військову службу” від 25 березня 1992 p.).

Щодо окремих прав іноземців у законодавстві України встановлені такі обмеження:

1) священнослужителі, релігійні проповідники, наставники, інші представники зарубіжних організацій, які є іноземними громадянами і тимчасово перебувають в Україні, можуть займатися проповідуванням релігійних віровчень, виконанням релігійних обрядів чи іншою канонічною діяльністю лише в тих релігійних організаціях, за запрошенням яких прибули, і за офіційним погодженням з державним органом, який здійснив реєстрацію статуту (положення) відповідної релігійної організації (стаття 24 Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991 p.). Непоодинокими є випадки видворення із України релігійних місіонерів. Наприклад, у 1997 p. було видворено громадянина США, який з місіонерською метою прибув на запрошення незареєстрованої громади “Церква Христа” до Автономної Республіки Крим;

2) іноземці, які іммігрували в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю тільки на підставі дозволу на працевлаштування (стаття 8 Закону “Про правовий статус іноземців”);

3) іноземці, які не проживають постійно в Україні, мають оплачувати своє навчання, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України (стаття 14 Закону “Про правовий статус іноземців”); визнання еквівалентності атестатів і дипломів, навчальних курсів, кваліфікації, вчених ступенів і звань іноземців здійснюється в порядку, передбаченому міжнародними договорами (стаття 64 Закону України “Про освіту” від 23 березня 1996 p.);

4) іноземцям та особам без громадянства, які прибувають в Україну на строк понад три місяці, віза на в'їзд в Україну видається дипломатичними представництвами та консульськими установами України за умови пред'явлення ними документа про відсутність у них ВІЛ-інфекції, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України. ВІЛ-інфіковані чи хворі на СНІД іноземці та особи без громадянства, які не виконують запропонованих закладами охорони здоров'я профілактичних заходів щодо недопущення розповсюдження ВІЛ-інфекції, своєю поведінкою створюють загрозу здоров'ю інших осіб, можуть бути видворені за межі України (статті 11 і 16 Закону України “Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення” від 3 березня 1998 p.);

5) громадяни тих держав, у яких передбачено обмеження доступу громадян України до їх державних архівів, можуть бути обмежені Кабінетом Міністрів України в доступі до документів Національного архівного фонду України, які є державною власністю (стаття 41 Закону України “Про Національний архівний фонд і архівні установи” від 24 грудня 1993 p.);

6) іноземним громадянам та особам без громадянства доступ до державної таємниці надається у виняткових випадках на підставі міжнародних угод або письмового розпорядження Президента України (стаття 21 Закону України “Про державну таємницю” від 21 січнй 1994 p.);

7) в'їзд на територію України іноземців з країн, де зареєстровано особливо небезпечні хвороби, дозволяється лише за наявності документів, передбачених міжнародними угодами і санітарним законодавством України (стаття 29 Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24 лютого 1994 p.);

8) іноземці можуть пересуватися на території України і обирати місце проживання в ній тільки в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (стаття 20 Закону “Про правовий статус іноземців”);

9) іноземці та особи без громадянства, що проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, свої права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, топографії інтегральних схем здійснюють тільки через представників, зареєстрованих згідно з Положенням про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1994 p. № 545 (стаття 4 Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” від 15 грудня 1993 p., стаття 4 Закону України “Про охорону прав на промислові зразки” від 15 грудня 1993 p., стаття 4 Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 15 грудня 1993 p., стаття З Закону України “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” від 5 листопада 1997 p.)

Стаття 24 Конституції України передбачає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Частина ж 2 статті 2

Закону “Про правовий статус іноземців” передбачає, що іноземці є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших, обставин.

Таким чином, виходить, що громадяни України та іноземці не є рівними у своїх правах і свободах. Певний обсяг та зміст прав і свобод мають громадяни України, і в цьому вони рівні між собою. Певний обсяг та зміст прав і свобод мають іноземці і в цьому вони також рівні між собою.

Але перед законом всі рівні. Закон однаковий для кожного із громадян України та іноземців. Тому він не може покладати на одного більший обсяг обов'язків, ніж на іншого, вимагати від одного те, що не вимагається від іншого. Усі люди мають право на рівний захист законом.

Норми частин четвертої і п'ятої статті 2 Закону “Про правовий статус іноземців”, що забороняє іноземцям при здійсненні ними своїх прав і свобод завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні, та вимагає від них поважати та дотримувати Конституції України і законів України, не покладає на них додаткових обов'язків чи додаткової відповідальності. Адже подібні заборони і вимоги відповідно до Конституції України (статті 19, 23, 41, 68 та інші) повністю стосуються й громадян України.

Щодо вимоги шанувати традиції та звичаї народу України, викладеної в частині п'ятій статті 2 Закону “Про правовий статус іноземців”, зазначимо таке.

Звичаї і традиції — це загальноприйнятий порядок, правила поведінки людей в громадських місцях чи,в побуті, які успадковані від колишніх поколінь. Вони можуть стосуватися ідей, поглядів, уподобань, стилів, характеру дій, способу життя тощо.

Ці звичаї і традиції можуть захищатися нормами права. Наприклад, статтею 73 Кодексу Законів про працю України захищається традиція народу України святкувати 1 січня Новий рік, 7 січня — Різдво Христове, 8 березня — Міжнародний жіночий день тощо. Або статтею 17 Кодексу про шлюб та сім'ю України захищається звичай не допускати укладення шлюбу між особами, з яких хоча б одна перебуває вже в іншому шлюбі.

Існують звичаї і традиції, які захищаються нормами моралі або релігійними нормами (сватання, весільні обряди, хрестини, колядування, щедрування тощо).

Існують також звичаї і традиції, які не захищаються ніякими нормами і взагалі є суспільне шкідливими, а часто і небезпечними. До останніх можна віднести, скажімо, традицію виготовляти і вживати самогон, поглинати міцні алкогольні напої у великих дозах під час сімейних та інших свят, традицію висміювати в анекдотах представників окремих національностей тощо. На жаль, все більше наших громадян дають іноземцям всі підстави вважати, що у звичаях і традиціях населення України є паління та викидання недопалків у громадських місцях вживання нецензурних висловів “для зв'язку слів”, причіплювання жувальної гумки до стін ліфтів, викидання сміття із вікон і т. ін.

На нашу думку, закон не повинен вимагати від іноземців шанувати будь-які звичаї та традиції народу України. Тому частину 5 статті 2 Закону, що розглядається, після слів “шанувати традиції та звичаї народу України” треба доповнити словами “які захищаються нормами права, суспільної моралі або релігійними нормами”.

Особливості надання медичної допомоги іноземним громадянам встановлені також Порядком надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 1997 p. № 79, та постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1997 p. № 1021 “Про вдосконалення Порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України”.

Згідно з цими документами надання медичної допомоги (крім екстреної) іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України, гарантується тільки при наявності у них страхового поліса. В разі його відсутності оплата вартості наданої в Україні медичної допомоги здійснюється іноземцем безпосередньо медичному закладу, який надав таку допомогу.

Крім того, відповідно до Угоди про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців, підписаної в м. Москва 15 квітня 1994 p. державами - учасницями СНД і ратифікованої Верховною Радою України 26 квітня 1996 p., учасники та інваліди громадянської і Великої Вітчизняної воєн, учасники бойових дій на території інших держав, сім'ї загиблих військовослужбовців та інші категорії осіб, яким надані пільги законодавством колишнього СРСР (повний перелік зазначених осіб міститься в додатку 1 до Угоди), мають, зокрема, право на:

- безоплатне одержання швидкої та невідкладної медичної допомоги до повного одужання або, принаймні до часу, коли транспортування хворого до місця проживання не є небезпечним для його здоров'я, без взаємної компенсації Сторін;

- безоплатне або з 50-відсотковою знижкою одержання ліків за рецептами лікарів поліклінік держав перебування при амбулаторному лікуванні, якщо зазначені особи мають пільги по забезпеченню ліками тощо.

Деякі особливості щодо отримання іноземцями освіти в Україні регламентуються, крім зазначених вище документів, постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 p. № 136 “Про навчання іноземних громадян в Україні” і Положеннями про порядок обліку договорів (контрактів) про навчання іноземців в Україні та про порядок виготовлення, видачі та обліку Запрошень на навчання іноземців в Україні, які затверджено наказом Міністерства освіти України від 11 липня 1997 p. № 267. У договорі про навчання іноземних громадян, типова форма якого погоджена Кабінетом Міністрів України ЗО листопада 1996 p. за № 23670/33, передбачено навіть відрахування коштів для забезпечення витрат, пов'язаних з адміністративним видворенням у примусовому порядку іноземних студентів за межі України.

Порядок пересування іноземців на території України та вибір ними місця проживання регламентується Правилами в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію. Відповідно до цього нормативно-правового акту Міністерство закордонних справ України визначає порядок пересування на території України:

а) іноземців, паспорти яких зареєстровані в МЗС чи його представництвах;

б) іноземних кореспондентів і журналістів, акредитованих при прес-центрі МЗС, та членів їхніх сімей.

Перебування іноземців у місцевостях з контрольованим порядком в'їзду дозволяється на підставі:

- вз для перебування в Україні (із зазначенням конкретної місцевості), що видаються дипломатичними представництвами і консульськими установами України за кордоном;

- дозволів органів внутрішніх справ (у тому числі дозволів на багаторазові в'їзди), що видаються на підставі запрошень організацій, що приймають цих іноземців, погоджених у встановленому порядку;

- дозволів органів внутрішніх справ, що видаються на підставі особистої заяви іноземців, які прибули по лінії постійних іноземних представництв чи у приватних справах, або постійно проживають в Україні;

- інших документів чи в іншому порядку, якщо це передбачено міжнародними договорами України.

Іноземці виїжджають з України за дійсними національними паспортами, а також, якщо інше не передбачено законодавством України, візами. Виїзд з України іноземцю не дозволяється, якщо:

- щодо нього ведеться дізнання чи попереднє слідство або кримінальна справа розглядається судом — до закінчення провадження у справі;

- його засуджено за вчинення злочину — до відбування покарання або звільнення від покарання;

- його виїзд суперечить інтересам забезпечення безпеки України — до припинення обставин, що перешкоджають виїзду;

- ним не виконані майнові зобов'язання перед фізичними та юридичними особами в Україні (виїзд може бути відкладено до їх виконання).

* * *

За порушення законодавства про в'їзд іноземців в Україну, їх виїзд з України, пересування та проживання їх в Україні передбачена адміністративна відповідальність, а також можуть застосовуватися примусові заходи.

Так, статтями 203—206 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність за:

1) порушення іноземними громадянами і особами без громадянства правил перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України;

2) порушення порядку реєстрації, прописки або виписки іноземних громадян і осіб без громадянства та оформлення для них документів;

3) невжиття заходів до забезпечення своєчасної реєстрації, прописки або виписки іноземних громадян і осіб без громадянства;

4) порушення порядку надання іноземним громадянам і особам без громадянства житла, транспортних засобів та інших послуг.

Визначений термін перебування в Україні може бути скорочено органами внутрішніх справ іноземцю, який порушує законодавство України, якщо ці порушення не передбачають адміністративної або кримінальної відповідальності, а також іноземцю, у якого відпали підстави для подальшого перебування в Україні.

Ініціатором скорочення можуть бути:

- юридичні і фізичні особи, які приймають іноземця;

- орган внутрішніх справ;

- орган Служби безпеки.

У разі потреби в національному паспорті такої особи ставиться штамп “Небажана особа”.

Національний паспорт іноземця вилучається посадовими особами судів, органів прокуратури, внутрішніх справ. Служби безпеки, Прикордонних військ та митних органів на підставі відповідного рішення, якщо він підроблений, фальсифікований або оформлений для іншої особи, а також коли іноземця засуджено за вчинення злочину — до відбування покарання або звільнення від покарання, із заміною паспорта тимчасовим дозволом на перебування в Україні. Вилучення оформляється протоколом, копія якого видається іноземцю.

Іноземця може бути видворено за межі України за рішенням органів внутрішніх справ або Служби безпеки, якщо;

а) його дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку;

б) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

в) він грубо порушив законодавство про правовий статус іноземців.

Рішення про видворення приймається стосовно іноземців, які:

1) прибули на запрошення юридичних осіб і відмовляються виїхати з України тоді, коли немає законних підстав для їх перебування в Україні, — за клопотанням юридичних Осіб, що їх приймали;

2) нелегально прибули в Україну — за клопотанням органів Прикордонних військ України;

3) постійно перебувають в Україні або тимчасово перебувають у приватних справах — на підставі висновків Підрозділів паспортної служби органів внутрішніх справ;

4) втратили, позбавлені статусу біженця або якивд відмовлено у наданні статусу біженця — за поданням органів міграційної служби.

Іноземець зобов'язаний покинути Україну у термін, зазначений у рішенні про його видворення. З моменту оголошення рішення про видворення іноземцю надається право негайно повідомити про це свого адвоката, дипломатичного представника своєї країни чи іншу особу (на свій розсуд). На прохання дипломатичного представника виконання рішення про видворення може бути відстрочено, але не більше як на десять днів починаючи з моменту оголошення рішення. Під час його оголошення іноземцю роз'яснюються його права і обов'язки, і якщо він не знає дер”(авної мови, для цього залучається перекладач. У разі необхідності в його паспорті посадовою особою органу внутрішніх справ може бути проставлено штамп “Небажана особа”. Видворення іноземців здійснюється органами внутрішніх справ. Іноземці, які ухиляються від виїзду з України, підлягають за санкцією прокурора затриманню органами внутрішніх справ і адміністративному видворенню у примусовому порядку.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 7 до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, підписаного 16 вересня 1963 p., ратифікованого Україною 17 липня 1997 p., іноземець, який законно проживає на території України, не може бути висланий за її межі інакше ніж на виконання рішення, прийнятого відповідно до закону, і йому повинна бути надана можливість:

а) наводити доводи проти свого вислання;

б) вимагати перегляду своєї справи;

в) бути представленим з цією метою перед компетентним органом або особою чи особами, призначеними цим органом.

До здійснення цих прав він може бути висланий, тільки якщо таке вислання необхідне в інтересах громадського порядку або мотивується міркуваннями національної безпеки.

Колективне вислання іноземців заборонено статтею 4 Протоколу № 4 до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Правила передбачають такий механізм відшкодування витрат, пов'язаних з адміністративним видворенням і затриманням на період такого видворення.

До кошторису витрат, необхідних для видворення, включається вартість:

а) проїзних документів для іноземця та осіб, які його супроводжують;

б) утримання іноземця в спеціальній установі органу внутрішніх справ;

в) оформлення документів та вчинення інших дій, пов'язаних з видворенням.

Іноземець сповіщається під розписку про загальну суму витрат, обчислену в цінах на день розрахунку з ним. У разі відмови іноземця відшкодувати витрати, відповідні кошти можуть бути;

- компенсовані на підставі акту за рахунок готівки, якщо під час затримання вона у нього виявлена;

- стягнуті з нього у порядку цивільного судочинства;

- компенсовані в добровільному порядку юридичними чи фізичними особами, які приймають цього іноземця, влаштовують його незаконний в'їзд, проживання, працевлаштування або сприяють в ухиленні від виїзду з України після закінчення терміну перебування;

- у разі відмови відшкодувати витрати у добровільному порядку — стягнуті у порядку цивільного судочинства з цих юридичних та фізичних осіб.

У разі відсутності в іноземця необхідних коштів та встановлення факту його в'їзду в Україну без запрошення будь-яких осіб, адміністративне видворення може здійснюватися за рахунок відповідного органу внутрішніх справ з наступним відшкодуванням витрат із державного бюджету.

 prev Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам
 next Кожному гарантується право на свободу слова