За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Нормативний акт України  
Конституція України: Офіційний текст. Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина
Воля народу повинна бути основою влади
1999 :: Нормативний акт України
Бібліографічний описЗмістПовний текстЗв'язок по розділам знань
    Останніми роками, насамперед завдяки зусиллям певного кола політиків, юристів, інших наших співвітчзників питання захисту прав людини в Україні набуло загальносуспільного масштабу і політичного значення. Ця книга містить офіційний текст Конституції України і коментар законодавства України про права та свободи людини та громадянина. Існують різні класифікації прав та свобод людини і громадянина. У цій книзі умовно виділяються три блоки вказаних прав і свобод: перший пов'язаний з правом на життя, другий з правом на свободу і треій - з правом на повагу до гідності людини. Змісту окремих прав людини і громадяна автор лише торкається та все ж підводить читача до висновку про те, що Україні потрібна нова система законодавства, основою якої повинні стати Конституція України і Кодекс законів про права та свободи людини і громадянина.

Воля народу повинна бути основою влади

Відповідно до статті 38 Конституції України “громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування”.

У статті 5 Конституції України зазначено: “Україна є республікою”.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні е народ. Він здійснює владу безпосередньо і через органи державної (законодавчої, виконавчої і судової) влади та органи місцевого самоврядування.

Ніхто не може узурпувати державну владу.

Влада народу здійснюється передусім шляхом видання законів, які є виразом загальної волі. Тому всі громадяни мають право брати участь у створенні законів особисто або через своїх представників.

Своє право на безпосереднє здійснення влади громадяни України можуть реалізувати переважно під час виборів та референдумів (в інших країнах існують і такі форми безпосередньої демократії як народне вето, народна законодавча ініціатива (Швейцарія), плебісцит (Франція) та ін.).

Згідно зі статтею 1 Закону України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” від 3 липня 1991 p. референдум є способом прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення.

Конституція України (статті 72—74, пункт 2 частини першої статті 85, пункт 6 частини першої статті 106) передбачає, що всеукраїнський референдум може бути призначений Верховною Радою України або Президентом України. При цьому Президент України призначає всеукраїнський референдум для затвердження змін Конституції України, які стосуються розділів “Загальні засади”, “Вибори, референдум”, “Внесення змін до

Конституції України”, та за які проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України.

Всеукраїнський референдум може бути також проголошений за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш. як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області. Всеукраїнський референдум за народною ініціативою проголошується Президентом України.

Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України. Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.

Предметом місцевого референдуму, відповідно до статті 4 Закону “Про всеукраїнський та місцеві референдуми”, може бути:

а) прийняття, зміна або скасування рішень з питань, віднесених законодавством України до відання місцевого самоврядування відповідних адміністративно-територіальних одиниць;

б) прийняття рішень, які визначають зміст постанов місцевих Рад та їх органів.

Треба зазначити, що в багатьох положеннях Закон України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” застарів і його норми не відповідають нормам новій Конституції України. Тому вони повинні бути приведені у відповідність з останніми.

Як зазначено у статті 21 Загальної декларації прав людини, воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля має виявлятись у періодичних і нефальсифікованих виборах, які необхідно проводити за умови загального і рівного виборчого права шляхом таємного голосування або через інші рівнозначні форми. що забезпечують свободу голосування.

Статтею 71 Конституції України встановлено, що вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Виборцям гарантується вільне волевиявлення.

Порядок проведення виборів в Україні регулюється Законами України “Про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних Рад”, “Про вибори народних депутатів України”, “Про вибори Президента України”.

Відповідно до статті 2 Закону “Про вибори народних депутатів України”, статті 2 Закону “Про вибори Президента України” та статті 2 Закону “Про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних Рад” вибори в Україні є загальними. Пасивне виборче право мають громадяни України, яким на день голосування виповнилося 18 років і які відповідно до законодавства мають виборчі права. Активним виборчим правом користуються:

а) при виборах Президента України — громадяни України не молодші 35 років, які мають право голосу, проживають на території України не менше десяти (в тому числі п'яти останніх) років і володіють державною мовою;

б) при виборах народних депутатів України — громадяни України не молодші 25 років, які мають право голосу і постійно проживають на території України не менше двох останніх років;

в) при виборах депутатів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних Рад — громадяни України не молодші 18 років, які мають право голосу і постійно проживають або працюють на території відповідних Рад;

г) при виборах голів Київської, Севастопольської міських, обласних Рад — громадяни України не молодші ЗО років, які мають право голосу і постійно проживають або працюють на території відповідних Рад;

д) при виборах голів сільських, селищних, районних, районних у містах, інших міських Рад — громадяни України не молодші 25 років, які мають право голосу і постійно проживають або працюють на території відповідних Рад.

Права голосу відповідно до зазначених Законів не мають особи, визнані судом недієздатними, а також особи, які за рішенням суду знаходяться в місцях примусового лікування. Проте, статтею 70 Конституції України обмеження щодо виборчого права стосуються тільки осіб, які не досягай вісімнадцяти років або визнані судом недієздатними.

Крім того, народними депутатами України не можуть бути обрані громадяни України, які мають судимість за вчинення умисного злочину, що не погашена і не знята в установленому законом порядку (стаття 76 Конституції України).

Не можуть балотуватися в депутати або на виборні посади в державні органи особи, які вчинили корупційні діяння, передбачені статтею 1 Закону України “Про боротьбу з корупцією” (незаконне одержання особою, уповноваженою на виконаний функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості, а так само одержання такою ж особою кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством).

Таким чином, вибори в Україні є загальними, а також:

а) рівними (громадяни беруть участь у виборах на рівних засадах; кожний виборець має один голос);

б) прямими (Президент України і депутати обираються безпосередньо виборцями);

в) таємними (контроль за волевиявленням виборців не допускається).

Названими законами України визначені порядок і строки призначення виборів, організація та забезпечення проведення їх, повноваження виборчих комісій, порядок висування і реєстрації кандидатів у депутати, гарантії діяльності їх та інших учасників виборів, порядок проведення передвиборної агітації, голосування, підрахунку голосів і визначення результатів виборів тощо.

На жаль, у вказаних законах не існує вимог щодо обов'язкового виявлення правоохоронними органами і доведення до відома виборців офіційної інформації про минуле кандидата на вибірну посаду — про його судимість, якщо вона була, державну та громадську діяльність, доходи та основні джерела їх отримання тощо. У зв'язку з цим громадяни позбавлені можливості ясно уявити, кого саме вони обирають і чиї інтереси дійсно буде відстоювати кандидат. Вже не один і не два кримінальних “авторитетів” були обрані до районних, міських, обласних та інших Рад. Було навіть і таке, що “криміналітет” проводив “свого” на посаду Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим — найвищу в автономній республіці державну посаду.

Відповідно до статей 238—24320 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає скарги:

- на неправильності в списках виборців та в списках громадян, які мають право брати участь у референдумі;

- на рішення і дії територіальної, окружної виборчої комісії по виборах депутатів і голів сільських, селищних, районних, районних у містах, міських, обласних Рад, а також заяви про скасування рішень виборчих комісій про реєстрацію кандидатів;

- на рішення і дії Центральної та окружної виборчих комісій по виборах Президента України, а також заяви про скасування рішень Центральної виборчої комісії.

Щодо відповідальності за порушення законодавства про вибори та референдум треба зазначити таке.

Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлено відповідальність за:

- порушення законодавства про вибори Президента України і народних депутатів: публічні заклики або агітацію за бойкотування виборів, опублікування або поширення іншим способом неправдивих відомостей про кандидата в Президенти України або депутати, агітацію за або проти кандидата в день виборів, втручання в роботу виборчих комісій, що перешкоджає виконанню ними обов'язків, пов'язаних з реєстрацією кандидатів в Президенти України або депутати, підрахунком голосів чи визначенням результатів або підбиттям загальних підсумків виборів (стаття 1862);

- порушення законодавства про референдум: публічні заклики

або агітацію за бойкотування референдуму, перешкодження членам ініціативної групи у збиранні підписів громадян під вимогою про проведення референдуму, а так само будь-яку агітацію в день проведення референдуму, видачу членам дільничої комісії з референдуму бюлетеня для голосування за іншу особу, втручання в роботу комісії з референдуму, що перешкоджає виконанню ними обов'язків, пов'язаних з підрахунком голосів або визначенням результатів референдуму (стаття 1864).

Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за:

- перешкодження шляхом насильства, обману, погроз, підкупу або іншим шляхом вільному здійсненню громадянином права обирати і бути обраним Президентом України чи народним депутатом, вести передвиборну агітацію (стаття 127);

- підлог виборчих документів, приписка або неправильний рідрахунок голосів посадовою особою (стаття 128);

- порушення таємниці голосування посадовою особою (стаття 129);

- порушення законодавства про референдум: перешкодження шляхом насильства, обману, погроз, підкупу або іншим шляхом вільному здійсненню громадянином права брати участь у референдумі, ведення агітації до дня проведення референдуму; а також вчинені членом комісії з референдуму або іншою посадовою особою підлогу документів референдуму, приписки, завідомо неправильного підрахунку голосів, порушення таємниці голосування (стаття 1291).

** *

Відповідно до статей 140—145 Конституції України однією із форм участі громадян в управлінні державними справами є місцеве самоврядування, яке передбачає право територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.

До складу сільської, селищної, міської ради входять депутатів які обираються жителями села, селища, міста строком на чотири, роки. Крім того, територіальні громади обирають строком ва чотири роки відповідно сільського, селищного та міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засідання.

Голова районної та голова обласної ради обираються відповідною радою і очолюють виконавчий апарат ради.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкт їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.

Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансове підтримує місцеве самоврядування.

Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності.

Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Більш детально система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб визначені у Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 p. Проте треба зазначити, що місцеве самоврядування ще не стало звичним і традиційним для населення України, яке багато десятиріч виконувало вказівки різноманітних комісарів, уповноважених, секретарів тощо, котрі населенням не обирались і волю населення не виконували.

Між тим, місцеве самоврядування є одним із ефективних засобів обмеження центральної влади в інтересах окремого регіону, міста чи місцевості, кожен із представників яких, звичайно, усвідомлює себе не тільки як людину і жителя планети Земля, не тільки як громадянина України, а передусім як жителя певного міста, селища, села, хутора... Тому місцеві інтереси для нього можуть бути значно важливішими.

* * *

Порядок доступу громадян України до державної служби, служби в органах місцевого самоврядування та її проходження регулюється Законами України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 p., “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 p. та деякими іншими актами законодавства.

Відповідно до статті 4 Закону “Про державну службу” право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір (або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України).

Статтею 12 зазначеного Закону встановлені обмеження щодо прийняття на державну службу. Так, не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які:

- визнані у встановленому порядку недієздатними;

- мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади;

- у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами;

- в інших випадках, встановлених законами України. Щодо таких випадків, то до них можна віднести, наприклад, заборону займати посади в державних органах та їх апараті протягом трьох років з дня звільнення осіб, які вчинили корупційні діяння, передбачені статтею 1 Закону України “Про боротьбу з корупцією” (стаття 7 Закону “Про боротьбу з корупцією”).

Рішення про те, яка судимість є несумісною із зайняттям певної посади. Закон віддає на відкуп працівникам відповідних кадрових служб, що розширює можливості зловживань та корупцій-них правопорушень. Тому це положення Закону повинно бути конкретизовано.

Крім того, законодавством України не встановлено конкретної відповідальності за діяння, пов'язані з порушенням права громадянина на доступ до державної служби.

***

Відповідно до статті 124 Конституції України громадяни України мають право брати участь і у здійсненні правосуддя. Так, народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Більш детально це право регламентується законодавством України про судоустрій, кримінально-процесуальним та іншим законодавством.

 prev Громадяни мають право на свободу об'єднання
 next Право приватної власності є непорушним