За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Нормативний акт України  
Конституція України: Офіційний текст. Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина
Кожен має право звертатися до міжнародних установ
1999 :: Нормативний акт України
Бібліографічний описЗмістПовний текстЗв'язок по розділам знань
    Останніми роками, насамперед завдяки зусиллям певного кола політиків, юристів, інших наших співвітчзників питання захисту прав людини в Україні набуло загальносуспільного масштабу і політичного значення. Ця книга містить офіційний текст Конституції України і коментар законодавства України про права та свободи людини та громадянина. Існують різні класифікації прав та свобод людини і громадянина. У цій книзі умовно виділяються три блоки вказаних прав і свобод: перший пов'язаний з правом на життя, другий з правом на свободу і треій - з правом на повагу до гідності людини. Змісту окремих прав людини і громадяна автор лише торкається та все ж підводить читача до висновку про те, що Україні потрібна нова система законодавства, основою якої повинні стати Конституція України і Кодекс законів про права та свободи людини і громадянина.

Кожен має право звертатися до міжнародних установ

Після використання всіх національних засобів правового захисту громадянин згідно з частиною третьою статті 55 Конституції України має право звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Можливість використовувати порядок захисту своїх суб'єктивних прав і свобод, який певний час застосовується у країнах — членах Ради Європи (всього таких країн — сорок), з'явилась у" громадян України, зокрема, після вступу України до Ради Європи і прийняття 17 липня 1997 р. Закону України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини-1950 року. Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” (Закон набрав чинності з 3 серпня 1997 р.).

Відповідно до статті 1 зазначеного Закону Україна повністю визнає на своїй території дію статті 25 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім'я Генерального секретаря Ради Європи про порушення Україною прав, викладених у Конвенції, та статті 4.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського Суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення." і застосування Конвенції.

Згідно зі статтею 25 зазначеної Конвенції (у Її старій редакції) Європейська комісія з прав людини може приймати заяви, адресовані Генеральному секретареві Ради Європи, про порушення будь-якою державою Конвенції тільки за умови, що ця держава визнає" компетенцію Комісії приймати такі заяви. Україна, як вказано вище, визнає таку компетенцію Комісії і зобов'язується не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права.

За час свого існування (з 1950 р. по ЗО червня 1998 р.) Європейський Суд задовольнив 101 скаргу проти Італії, по 52 скарги — проти Франції і Великобританії, 44 — проти Бельгії, по одній скарзі — проти Польщі, Румунії і Болгарії. Європейською комісією з прав людини зареєстровано 1526 скарг проти Польщі, 430 — проти Румунії, ЗОЇ — проти Чехії, 296 — проти Словаччини, 172 — проти Болгарії і 77 — проти України (Голос України. — 1998, — 4 листоп.).

Станом на початок листопада 1998 р. в Комісії було зареєстровано 44 тис. заяв—приблизно кожна десята із тих, що надійшли. При цьому зареєстровано 167 із 1011 заяв від громадян України, а до розгляду прийнято кілька із них.

11 травня 1994 р. у Страсбурзі був підписаний Протокол № 11 до Конвенції, згідно з яким статті 19—56 Конвенції і Протокол .№ 2 до неї, який надає Європейському суду з прав людини повноваження робити консультативні висновки, були замінені статтями 19—51 в їх новій редакції.

Суть реформи полягає в тому, що функції Європейської комісії з прав людини, колишнього Суду і Комітету міністрів зведені і надані Європейському Судові, який працюватиме тепер на постійній основі. Європейська комісія з прав людини продовжуватиме розглядати скарги, за якими були винесені рішення про прийнятність, до листопада 1999 р., після чого припинить своє існування. Комітет міністрів тільки контролюватиме виконання національними урядами рішень Суду. Новий Суд складається з 40 суддів (по одному від кожної держави—члена Ради Європи), які обираються Парламентською Асамблеєю на термін від 3 до б років. Суддею від України у 1998 р. обраний Володимир Буткевич. Постійний Європейський Суд з прав людини розпочав свою діяльність 2 листопада 1998 р.

За критеріями, визначеними Конвенцією, Суд:

а) може прийняти справу до розгляду тільки після того, як були використані всі національні засоби захисту аж до звернення до Верховного Суду України, відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права, і не пізніше шести місяців від дати прийняття остаточного рішення відповідною національною установою;

б) не розглядає заяви, які надійшли до того, як Україна стала членом Ради Європи;

в) не розглядає індивідуальні заяви, якщо вони

- анонімні;

- за своєю суттю порушують те саме питання, що вже було розглянуте Європейським Судом або вже було вирішене шляхом іншої процедури міжнародного розслідування чи врегулювання, і не містить ніякої нової інформації;

- є зловживанням правом на оскарження або явно необгрунтованими;

- є несумісними з положеннями Конвенції або протоколів до неї. Тобто приймаються до розгляду лише скарги, пов'язані з порушенням тільки тих прав, що гарантовані Конвенцією і протоколами до неї.

До прав, які можуть бути захищені Європейським Судам, відносяться право:

а) на життя;

б) на повагу до гідності;

в) на свободу і особисту недоторканність;

г) на законність обвинувачення і справедливість незалежного і безстороннього суду;

д) підозрюваного, обвинуваченого та підсудного на захист;

е) на те, що відносно кожної людини закон не матиме зворотної сили, крім випадків, коли він пом'якшує чи скасовує відповідальність особи;

ж) засудженого на перегляд вироку;

з) на відшкодування шкоди, завданої незаконним засудженням;

й) не бути вдруге покараним за один і той самий злочин;

і) на невтручання в особисте і сімейне життя;

к) на недоторканність житла;

.л) на таємницю листування;

м) на свободу думки, совісті і релігії;

н) на свободу виявлення поглядів;

о) на свободу мирних зборів;

п) на участь в асоціаціях (політичних партіях і громадських організаціях);

р) на створення сім'ї, а також право чоловіка і жінки мати рівні громадянські права у шлюбі;

с) на захист від будь-якої дискримінації;

т) на приватну власність;

у) на освіту;

ф) виборче право;

х) не бути позбавленим волі лише на підставі неспроможності виконання свого договірного зобов'язання;

ц) на вільне пересування і свободу вибору місця проживання на території певної держави, де людина законно перебуває;

ч) вільно залишати будь-яку країну, право громадянина не бути висланим з території своєї держави, а також право безперешкодного в'їзду на Її територію;

ш) право іноземця не бути свавільно висланим за межі держави, на території якої він законно проживає.

Тому громадянин України не може звернутися до Європейського Суду зі скаргою, наприклад, щодо порушення його права на працю, на відпочинок, на соціальний захист тощо.

Разом з тим Європейський Суд може захистити й ті права і. свободи громадянина, які прямо не передбачені Конституцією України, але передбачені Конвенцією про захист прав і основних свобод людини: право підсудного на те, що його справу розгляне справедливий, незалежний і безсторонній суд, право засудженого на перегляд вироку, право людини не бути позбавленою волі лише на підставі неспроможності виконання свого договірного зобов'язання.

Європейським Судом не розглядаються заяви, ідо стосуються порушення відповідних прав людини не державою, а третіми особами (наприклад, заяви щодо поганого ставлення конкретного представника адміністрації місця позбавлення волі до ув'язненого, або щодо невиплати підприємством заробітної плати тощо. Проте особа, використовуючи національні засоби захисту своїх прав, може, скажімо, звернутися до суду з позовом про невиплату заробітної плати, а якщо позов буде задоволений судом, але грошова сума з підприємства так і не стягнута, — до Європейського Суду з петицією про невжиття державою заходів по належному виконанню судових рішень). Європейський Суд не відміняє та не змінює рішення національних судів, а виносить нове рішення, яке є обов'язковим для виконання державою.

Громадяни України ще нечасто звертаються за захистом своїх прав і свобод до зазначеного Суду. Це відбувається не тому, що вони завжди досягають їх захисту за допомогою національних правових засобів, а тому, що у багатьох випадках просто не знають, до кого і за якою адресою звертатися, як подавати скаргу, як Її оформляти тощо.

Сам лист може називатися скаргою, заявою або петицією. Це не має значення. Процес її розгляду не припускає витрат; процедура є безкоштовною, адже Україна робить відповідні внески до Ради Європи. Участь адвоката є бажаною, але не обов'язковою.

Скарга, яка відповідає вищезазначеним вимогам, направляється у м. Страсбург (Франція) за такою адресою:

European Court of Human Rights,

Council of Europe , BP 431 R6 67006,

Strasbourg Cedex France

(за повідомлення Міністерства юстиції України ця адреса була наведена в газеті “Юридичний вісник України” за 18-24 березня 1999 р.).

Скарга має містити такі відомості:

1. “Сторони” (прізвище, ім'я та по батькові заявника, громадянство, фах, дата і місце народження, постійна адреса, номер телефону, адреса, за якою заявник мешкає на даний час; прізвище, ім'я та по батькові представника, фах представника, адреса представника, номер телефону представника; держава, проти якої подано заяву. Якщо заявників декілька, інформація надається про кожного із них).

2. “Викладення фактів” (коротка суть самої скарги (претензії). Викладаються факти в їх хронологічній послідовності).

3. “Порушення Конвенції” (визначаються конкретні права, гарантовані Конвенцію та Протоколами до неї, які, на думку заявника, порушені, з посиланням на відповідні статті, та наводяться аргументи).

4. “Виконання положень статті 26 Конвенції” (дається перелік офіційних рішень у справі, із зазначенням дати кожного документа та інстанції, яка його видала (суду або ж іншого органу в хронологічному порядку), а також коротка інформація про зміст кожного документа. До листа належить додати копії цих рішень (Суд не може гарантувати повернення цих документів, тому в інтересах особи, яка подає скаргу, надіслати копії замість оригіналів). Вказується, чи існують інші інстанції, до яких може звернутися заявник, і чому він не використав таку можливість).

5. “Предмет заяви” (вказується, яких результатів чекає заявник).

6. “Процедури в інших міжнародних інстанціях” (зазначається, чи надсилались скарги, які є предметом цієї заяви, в інші міжнародні інстанції, які саме і коли, які були прийняті рішення).

7. “Список документів” (вказується, які документи (в копіях) додаються до заяви).

8. “Мова листування” (зазначається, якою із двох офіційних мов Ради Європи — англійською чи французькою — заявник бажав би користуватися при листуванні. При цьому сама скарга подається українською мовою або однією із мов національних меншин України. Переводити її на англійську чи французьку не потрібно).

9. “Заява про конфіденційність” (треба зазначити, що заявник бере на себе зобов'язання зберігати конфіденційність судової процедури. Тут же зазначається, що заявник бажає (якщо він бажає), щоби Суд не розголошував його прізвище).

Більш детально процедура звернення до Європейського Суду з прав людини врегульована його Внутрішнім регламентом, але відомостей про його опублікування в Україні ми не маємо.

Відповідні владні структури України повинні опублікувати для загального відома всі акти міжнародного і внутрішнього законодавства України, які стосуються питань процедури подання скарг до Європейського Суду, дати необхідні роз'яснення громадянам, іншим чином сприяти тому, щоб гарантоване Конституцією України право звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових та інших інстанцій дійсно гарантувалося державою.

Право звернення громадянина до відповідних міжнародних установ чи органів міжнародних організацій не обмежується лише європейськими наглядовими інститутами. Існують й інші інституції глобального міжнародного рівня (наприклад. Міжнародний комітет проти катувань. Управління Верховного комісару ООН у правах людини або Управління Верховного комісару ООН у справах біженців тощо), до яких в установленому порядку можуть звертатись громадяни України за умови ратифікації Україною відповідних актів міжнародного законодавства.

Тут треба зазначити й таке. Постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1998 р. № 557 запроваджено посаду Уповноваженого у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини та у складі центрального апарату Міністерства юстиції України створено апарат Національного бюро у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Завданням цього Уповноваженого є не власне захист прав і свобод людини, а представництво уряду України в Європейському Суді з прав людини у разі розгляду питань дотримання Україною зобов'язань Конвенції (тому його не треба плутати з Уповноваженим Верховної Ради України з прав Людини).

Іншими словами, цей Уповноважений є представником держави Україна в разі подання проти неї відповідної заяви, тобто представником протилежної сторони.

Водночас Уповноважений у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини зобов'язаний подавати Кабінетові Міністрів України пропозиції про запобігання порушенням прав людини в Україні та проводити переговори з метою врегулювання спору шляхом укладення мирової угоди з позивачем, що фактично може позитивно впливати на процес захисту прав людини в Україні.

 prev Кожен має право звертатися до уповноваженого верховної ради україни 3 прав людини
 next Кожен має право захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань