За підтримки Фонду прав людини Міністерства закордонних справ Сполученого Королівства та порталу UaPravo.com - Бесплатные Юридические Консультации
  Социальный проект - бесплатные юридические консультации. Мы подскажем вам в юридических вопросах и поможем составить исковое заявление
ГоловнаПошукДопомогаМетодики   Навчальний практикум   Путівник   Документи   Судова практика
 
Надішліть ваші зауваження чи побажанняБібліотека   Словник   Ресурси інтернет
  Нормативний акт України  
Конституція України: Офіційний текст. Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина
Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту
1999 :: Нормативний акт України
Бібліографічний описЗмістПовний текстЗв'язок по розділам знань
    Останніми роками, насамперед завдяки зусиллям певного кола політиків, юристів, інших наших співвітчзників питання захисту прав людини в Україні набуло загальносуспільного масштабу і політичного значення. Ця книга містить офіційний текст Конституції України і коментар законодавства України про права та свободи людини та громадянина. Існують різні класифікації прав та свобод людини і громадянина. У цій книзі умовно виділяються три блоки вказаних прав і свобод: перший пов'язаний з правом на життя, другий з правом на свободу і треій - з правом на повагу до гідності людини. Змісту окремих прав людини і громадяна автор лише торкається та все ж підводить читача до висновку про те, що Україні потрібна нова система законодавства, основою якої повинні стати Конституція України і Кодекс законів про права та свободи людини і громадянина.

Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту

Право на освіту є одним із головних прав людини в цивілізованому суспільстві. Без належної освіти особа не спроможна сприймати себе як частину суспільства, як вільну постать, навіть не спроможна зрозуміти сутність тих прав і свобод, які гарантує Конституція. Не даремно статтею 16 ЦК України суду надано право визнавати недієздатним громадянина, який внаслідок недоумства не може розуміти значення своїх дій, і встановлювати над ним опіку. В медицині ж визнається, що недоумство як стан психіки може бути обумовлене як хворобою, так і браком виховання і освіти.

Тому стаття 53 Конституції встановлює: “Кожен має право на освіту.

Повна загальна середня освіта є обов'язковою.

Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства”.

Приблизно такі ж гарантії права на освіту проголошувались і в Конституції СРСР. Але там було вказано й таке: “Це право забезпечується... безоплатним виданням шкільних підручників” (стаття 45). Уряд же України вважає, що обов'язковість середньої освіти, встановлена Конституцією України, є не стільки правом, як обов'язком її неповнолітніх громадян, більшість з яких сьогодні вимушені за кошти своїх батьків купувати все необхідне для навчання.

Відповідно до преамбули до Закону України “Про освіту” від 23 березня 1996 р., освітаце основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є, зокрема, всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору.

Статтею 3 Закону встановлено право громадян на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах. Це право забезпечується:

а) розгалуженою мережею закладів освіти, заснованих на державній та інших формах власності, наукових установ, закладів післядипломної освіти;

б) відкритим характером закладів освіти, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інтересів громадянина;

в) різними формами навчання — очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також педагогічним патронажем.

В Законі докладно визначені основні принципи освіти (наприклад, такі як доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою, рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку, гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей та ін.), державні стандарти освіти, її система, повноваження органів управління освітою, а також учасників навчально-виховного процесу тощо.

10 лютого 1998 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України “Про професійно-технічну освіту”. У статті 5 цього Закону зазначено, що громадяни України мають рівні права на здобуття професійно-технічної освіти відповідно до своїх здібностей і нахилів. Обмеження допускаються за медичними та віковими показниками, а також показниками професійної придатності, що визначаються Кабінетом Міністрів України. Але, згідно з Законом, професійно-технічна освіта добувається громадянином України безоплатно, за рахунок держави, лише у державних і комунальних навчальних закладах.

Статтею 61 Закону України “Про освіту” встановлено, що фінансування державних закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється в основному за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій. При цьому держава повинна забезпечувати бюджетні асигнування на освіту в розмірі, не меншому 10% національного доходу (!), а також валютні асигнування на основну діяльність. Водночас як додаткові джерела фінансування освіти допускаються:

- кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів;

- плата за надання додаткових освітніх послуг;

- добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян.

Таким чином, Закон передбачив необхідні гарантії для того, щоб кожний громадянин здійснив своє право на освіту. Але чому ж постійно збільшується частина дітей, які не відвідують середню школу, чому батьки фактично платять і за дошкільну освіту, і за загальну середню, за кошти батьків одержує вищу освіту на платній основі більшість юнаків та дівчат?

Мабуть, головною причиною цього є недостатнє фінансування освіти.

Так, якщо у 1994 р. видатки на освіту становили 5,17% валового внутрішнього продукту, у 1995 р. — 5,54%, в 1996 р. —4,98%, в 1997 р. — 4,2%, в 1998 р. — 4,18%, то проектом державного бюджету України на 1999 р. було заплановано витратити на освіту лише 3,5% ВВП (а це ж ніяк не передбачені законодавством 10%). Проте всі проблеми освіти не можна списувати на недостатнє фінансування. Так, відповідно до статті 33 Закону України “Про бюджетну систему України” від 29 червня 1995 р., в разі, коли в ході виконання бюджету рівень дефіциту бюджету перевищує встановлений або виникає значне зниження надходжень від дохідних джерел, повинно прийматися рішення про пропорційне скорочення бюджетних видатків щомісячно по всім статтям бюджету (крім захищених). Стаття 19 Закону про Державний бюджет України на 1998 рік навіть не включає витрати на освіту в перелік захищених статей видатків Державного бюджету.

На жаль, Конституція не містить заборони щодо скорочення існуючих державних закладів освіти (по аналогії з державними закладами охорони здоров'я). Тому на фоні зростання рівня безробіття, незайнятості молоді, росту злочинності, в першу чергу серед молоді, Кабінет Міністрів України у 1997 р. здійснив, зокрема, “упорядкування” мережі дошкільних закладів (зменшенням їхньої кількості на 17 тисяч), шкіл (зменшенням на 140) та професійно-технічних закладів (із 1145 ПТУ, що перебували у віданні Міністерства освіти України, залишилось лише 996). Десятки тисяч юнаків і дівчат втратили можливість отримати професійно-технічну освіту. При цьому працевлаштоване лише 23,4% випускників, які звернулись до служби зайнятості. Як наслідок — у тому ж році із 29,7 тис. неповнолітніх злочинців понад 52% не працювали й не навчалися (до речі, коли в жовтні 1998 р. у Франції відбулося скорочення викладачів, в акціях протесту взяли участь близько 500 тис. ліцеїстів, що примусило французький уряд дещо переглянути своє рішення).

Сьогодні із 60% випускників середніх шкіл, які бажають продовжити навчання у вузах, лише 35% мають таку можливість. У більш розвинених країнах цей показник — 70%, в Японії вже тепер до 97% громадян у віці від 28 до 35 років мають вищу освіту, а через кілька років планується перехід до обов'язкової вищої освіти.

Значення освіти, в тому числі і для економіки держави, яскраво відображає один лише факт. За даними спеціалістів, якщо взяти прибуток фермера США, який має початкову освіту, за 100%, то за рівних природно-кліматичних умов у фермера із середньою освітою прибуток вже становить 195,6%, а у фермера з вищою освітою — 286,3% (Грошев В.О. Экономические основы сельского хозяйства // Бита фермера. — 1991. — № 9. — С. 40). Недостатність фінансування змушує керівників закладів освіти запроваджувати плату за навчання на порушення як загальних принципів освіти, так і конкретних норм законодавства, розширювати на шкоду навчальному процесу та якості освіти господарську діяльність, в першу чергу в галузі надання додаткових освітніх послуг (до речі, деякі з них важко назвати додатковими), приймати (а інколи і вимагати) від зацікавлених юридичних і фізичних осіб “добровільні” внески (в обмін на задоволення клопотань про прийняття до навчальних закладів для навчання певних осіб), вчинювати інші протиправні дії. За даними Міністерства освіти України, якщо в 1994 р. на контрактній основі було зараховано до вузів лише 5% студентів, то в 1997 р. цей показник перевищив 30% і на основі самофінансування навчається близько 100 тис. студентів. В Японії, скажімо, студенти приватних вузів становлять 72% всього контингенту вищої школи, але навряд чи можна порівнювати рівень доходів, і, відповідно, фактичні можливості щодо отримання вищої освіти населення України і Японії.

Викладачі та інші працівники системи державної освіти, під впливом таких деморалізуючих чинників, як багатомісячна заборгованість у виплаті заробітної плати, приклад керівників, відсутність належного контролю за навчальним процесом та інших, почали брати гроші та інші цінності з учнів, студентів та їх батьків за невиконані завдання, за здачу контрольних і лабораторних робіт, заліків, курсових іспитів, за виправлення оцінок та видачу золотих медалей, різноманітних дипломів тощо. При тому, що в багатьох школах щорічно готується по 10—20 “медалістів”, окремі із них не спроможні витримати елементарної співбесіди при вступі до вищого навчального закладу.

Не дарма серед перших громадських об'єднань, які мають намір протидіяти корупції в України, з'явилось саме таке, як “Чисті руки” в освіті”.

Ще в лютому 1995 р. відбулися парламентські слухання про стан освіти в Україні, під час яких було зазначено наступне. В державі мають місце порушення прав громадян на одержання освіти. Відсутній належний соціальний захист учасників навчально-виховного процесу. Порушується система дошкільного і позашкільного виховання. У кризовому стані опинилася сільська школа. Втрачаються досягнуті успіхи в кадровому забезпеченні освіти і науки. Зменшення рівня фінансування освіти і науки призвело просвітницькі установи, значну частину студентства, педагогічних працівників і вчених до зубожіння. Під загрозу поставлено майбутнє України, її інтелектуальний, творчій, культурний потенціал. Освіта поступово втрачає свою роль одного із продуктивніших факторів розвитку суспільства.

За останні чотири роки нічого не змінилось у системі освіти на краще.

Стан, який склався в системі державної освіти, е на сьогодні найбільш серйозним, і йому повинна бути приділена найбільша увага з боку Верховної Ради, Президента, Уряду України, а також правоохоронних органів. Необхідно знайти нові, законні можливості для фінансування освіти, змінити систему прийняття громадян до вищих закладів освіти таким чином, щоб об'єктивна (на підставі анонімного тестування, опитування і анкетування) перемога на вступних іспитах була єдиним критерієм відбору претендентів на навчання, створити ефективну систему матеріальних і моральних стимулів для всіх учасників навчально-виховного процесу, запровадити реальну відповідальність за правопорушення в галузі освіти тощо.

Чинний Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за діяння, пов'язані з отриманням незаконних матеріальних благ від громадян. Так, одержання працівником підприємства, установи або організації, який не є посадовою особою, шляхом вимагательства незаконної винагороди від громадянина за надання послуги у сфері обслуговування населення, в тому числі надання освітянських послуг, що входять в коло посадових обов'язків такого працівника, тягне відповідальність за частиною 1 статті 1552 КК. Ті ж дії, вчинені неодноразово або у великих розмірах (частина 2 цієї ж статті) передбачають досить суворі види і міри покарання — позбавлення волі на строк до трьох років або штраф від ста до двохсот мінімальних розмірів заробітної плати.

Відповідно до статті 1912 КК України карається незаконне одержання працівником державної установи чи організації, який не є посадовою особою, в будь-якому вигляді матеріальних благ або вигод майнового характеру у значному розмірі (значним визнається розмір винагороди, який перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян) за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням службового становища.

Посадові особи системи освіти несуть кримінальну відповідальність за зловживання владою або посадовим становищем, перевищення влади або посадових повноважень, одержання хабара за статтями 165,166,168, 254, 2542 КК України.

 prev Громадянам гарантується свобода творчості
 next Мова є важливою складовою самобутності і національного надбання